Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Гвоздика П.О., Дербенцевої Т.П.,

Писаної Т.О., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком", про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2015 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2008 року він передав ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 560 тис. грн для внесення в касу ТОВ "Агроком" в якості його внеску до статутного фонду зазначеного товариства, що підтверджується розпискою від 23 жовтня 2008 року. Оскільки зазначені кошти до цього часу до статутного фонду ТОВ "Агроком" не внесені, тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь безпідставно набуті кошти в розмірі 560 тис. грн та судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, посилаючись на вимоги ч. 1 ст. 261, ст. 262, ч. 3 ст. 267 ЦК України, виходив з того, що відповідач безпідставно утримує гроші позивача, у порушення взятого на себе зобов'язання не вніс гроші до статутного фонду товариства, проте відмовив у позові за спливом строку позовної давності.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши, що рішення є законним та обґрунтованим.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом установлено, що згідно розписки, складеної ОСОБА_4 23 жовтня 2008 року, ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 560 тис. грн для внесення у статутний фонд ТОВ "Агроком", останній зобов'язувався внести її в касу підприємства (а.с. 6, 116).

Належних доказів про внесення відповідачем коштів у касу товариства матеріали справи не містять.

ОСОБА_3 вважав, що ОСОБА_4 безпідставно набув від нього 560 тис. грн, які просив стягнути з останнього на підставі ст. 1212 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач просив суд застосувати строк позовної давності та посилався на те, що він минув.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову за підстав пропуску строку позовної давності, виходив з того, що позивач повинен був знати, що відповідач не вніс гроші до статутного фонду товариства ще у 2008 році, до суду з позовом звернувся у березні 2014 року. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що строк виконання сторонами своїх зобов'язань за розпискою конкретною датою не обумовлено, а обумовлено настанням події.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки термін виконання зобов'язання щодо внесенням ОСОБА_4 560 тис. грн у касу ТОВ "Агроком" не встановлений, строком виконання зобов'язань слід вважати семиденний термін з дати отримання відповідачем вимоги позивача від 3 березня 2014 року про повернення неправомірно отриманих коштів (а.с. 4).

Отже, висновок апеляційного суду щодо застосування наслідків спливу позовної давності зроблений без врахування положень матеріального права, які регулюють ці правовідносини, зокрема, в частині з'ясування початку перебігу такого строку.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.