Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Ступак О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба в справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_5, про усиновлення, внесення змін до актового запису про народження; за заявою ОСОБА_5, заінтересовані особи: служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, служба в справах дітей Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3 про усиновлення, за участю прокуратури Шевченківського району міста Києва, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із заявою про усиновлення, в якій просять оголосити їх усиновлювачами малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язати відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві внести зміни до актового запису про народження дитини № 503 від 31 березня 2010 року, де записати "ОСОБА_4" батьком хлопчика; "ОСОБА_3" матір'ю хлопчика, змінити прізвище дитини з "ОСОБА_7" на "ОСОБА_7", по батькові з "ОСОБА_7" на "ОСОБА_7", ім'я та дату народження дитини залишити без змін.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовували свої вимоги тим, що вони з 02 серпня 1985 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_8 та доньку ОСОБА_9, які проживають спільно із заявниками. ОСОБА_7 є внуком заявників. Батьки дитини померли у червні 2013 року. З 05 грудня 2013 року дитина перебуває під опікою ОСОБА_3, проживає в сім'ї заявників, має рівні права з усіма іншими дітьми в сім'ї. Заявники вважають, що спроможні дати дитині необхідну любов і турботу, забезпечити стабільні та гармонійні умови життя, через що висловили бажання її усиновити.

ОСОБА_3 додатково повідомила, що дитина на даний час перебуває під її опікою, проживає та виховується в її сім'ї, оточена любов'ю та увагою, називає її та її чоловіка "мама" та "тато", вважає їх своїми батьками. ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_7 своїх біологічних батьків майже не пам'ятає. Вона вважає, що для дитини краще забути про своїх біологічних батьків, оскільки спогади про них травмують психіку дитини, викликають у нього зайві запитання щодо обставин смерті батьків, його статусу в родині опікуна. Також пояснила, що при усиновленні дитини нічого не зміниться у їх із дитиною відносинах, які існують на даний час, але при усиновленні дитина втратить статус дитини-сироти, що матиме позитивний вплив на психічний стан дитини та її подальший розвиток, оскільки дозволить уникнути в майбутньому зайвих запитань про біологічних батьків дитини та убереже дитину від пліток, пов'язаних з їх смертю, та пересуду оточуючих людей.

У липні 2014 року ОСОБА_5 також звернулась до суду з заявою про усиновлення, в якій просить оголосити її усиновлювачем свого онука ОСОБА_7

ОСОБА_5 обґрунтовувала свої вимоги тим, що протягом року пережила страшну трагедію - втратила сина та чоловіка, єдиний, хто у неї залишився і заради кого вона живе - це її онук ОСОБА_7, якого вона дуже любить. Інших дітей та онуків у неї немає та не буде. ОСОБА_5 зазначає, що хоче завжди бути поруч зі своїм онуком, оточувати його турботою і увагою, допомагати та підтримувати, забезпечувати всім необхідним для нормального розвитку, надати належне виховання та освіту, забезпечити йому гармонійні та стабільні умови життя. ОСОБА_5 зазначила, що між нею та онуком існує тісний емоційний та психологічний зв'язок, склалися теплі сімейні стосунки, засновані на повній довірі та повазі один до одного, вважає, що спроможна бути усиновлювачем дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року вказані заяви про усиновлення об'єднані в одне провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, в задоволенні заяв ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення місцевого та ухвалу апеляційного судів в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та просить ухвалити нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити, у решті оскаржувані рішення залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяв ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що така форма сімейного виховання як встановлення опіки над дитиною, яка існує на даний час стосовно малолітнього ОСОБА_7, є в даному випадку виправданою та достатньою для дитини. Усиновлення дитини будь-ким із заявників є недоцільним, оскільки у випадку такого усиновлення будуть припинені правові зв'язки між дитиною та усіма родичами за походженням, зокрема, при усиновленні дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - з усіма родичами по лінії померлого батька дитини, при усиновленні дитини ОСОБА_5 - з усіма родичами по лінії померлої матері дитини. Усиновлення дитини в даній ситуації не відповідатиме її найвищим інтересам, призведе до невиправданого втручання в її сімейне життя, сімейне життя заявників, призведе до порушення п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушення права дитини на сімейне виховання, збереження сімейних зв'язків. При цьому, суд керувався рішеннями Європейського суду з прав людини, у яких, зокрема, зазначено: "… якщо встановлено існування сімейних зв'язків, держава має діяти у такий спосіб, що буде розрахований на те, щоб дати таким зв'язкам розвиватися" (п. 83 рішення у справі Гаазе проти Німеччини від 08 квітня 2014 року); "… якщо встановлено існування родинного зв'язку, держава має діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв'язку…" (п. 53 рішення у справі Курочкін проти України від 20 травня 2010 року); "… розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин… відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини…" (п. 49 рішення у справі Савіни проти України від 18 грудня 2008 року).

Такі висновки судів попередніх інстанцій є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. При цьому доказам, поданим сторонами, судами надана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що заявники ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 1985 року, мають двох дітей: дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5. Заявники разом з дітьми зареєстровані та проживають у АДРЕСА_2. Заявники є родичами ОСОБА_7 по лінії померлої матері, дитина їм доводиться онуком.

ОСОБА_3 є опікуном ОСОБА_7

Заявник ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, є бабусею ОСОБА_7 по лінії померлого батька, зареєстрована в АДРЕСА_3, фактично проживає в АДРЕСА_1.

Згідно висновків Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 15 липня 2014 року всі кандидати в усиновлювачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, гідні бути усиновителями малолітнього ОСОБА_7, вони всі рідні по другій лінії. Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації у вирішенні питання щодо усиновлення покладається на розсуд суду.

Згідно розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 09 вересня 2013 року, малолітньому ОСОБА_7 надано статус дитини-сироти.

ОСОБА_7 згідно з розпорядженням Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 05 грудня 2013 року перебуває під опікою ОСОБА_3 Після смерті батьків дитина проживала в родині ОСОБА_3 та родині ОСОБА_7 поперемінно, за домовленістю, а з 05 грудня 2013 року дитина перебуває під опікою ОСОБА_3 та проживає в сім'ї опікуна, забезпечена сімейним вихованням.

Після смерті батьків дитини обидві родини, виявили бажання бути опікунами онука і звернулись до служби у справах дітей Печерської у м. Києві державної адміністрації з відповідними заявами. Між родинами ОСОБА_3 та ОСОБА_7 тривали суперечки стосовно того, хто має бути опікуном дитини. ОСОБА_3 наполягала на призначенні саме її опікуном дитини, ОСОБА_11 (чоловік заявника ОСОБА_5.) - на призначенні дитині двох опікунів, оскільки, така можливість передбачена законом та додатково була підтверджена науково-консультативним висновком щодо можливості призначення дитині-сироті кількох опікунів.

В подальшому, ОСОБА_3 та ОСОБА_11 домовились про свою участь у житті онука і 02 грудня 2013 року уклали договір про визначення місця проживання дитини, участь у вихованні та утриманні дитини, згідно умов якого сторони приймають спільну участь у вихованні онука та рівноцінну участь в його утриманні, місце проживання дитини визначено з ОСОБА_3

Зі змісту заяви ОСОБА_11 від 03 грудня 2013 року вбачається, що саме з огляду на укладений договір, керуючись інтересами дитини, задля припинення антагоністичних відносин між родинами, ОСОБА_11 при розгляді питання встановлення опіки не заперечував щодо призначення опікуном дитини ОСОБА_3, оскільки, за досягнутою між родинами домовленістю, він та ОСОБА_5 будуть мати можливість безперешкодно опікуватись своїм онуком і не маючи статусу опікунів дитини.

Таким чином, за погодженням між родинами ОСОБА_3 та ОСОБА_5, для забезпечення дитини сімейним вихованням дитина була передана під опіку бабусі ОСОБА_3, але весь цей час фактично дитина опікується і виховується двома родинами - ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого ст. 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Згідно з ст. 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої), компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини.

Відмовляючи в задоволенні обох заяв про усиновлення, судами правильно визначений характер правовідносин між сторонами та застосовано норми матеріального права, що їх регулюють, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано оцінку доводам заявників.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні заяв, з урахуванням інтересів дитини та з огляду на те, що при усиновленні дитини однією із сторін, інша втрачає зв'язок із дитиною, тому форма сімейного виховання як встановлення опіки, яка існує на даний час, в повній мірі забезпечує стабільні та гармонійні умови життя дитини. Суди не прийшли до переконання, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини і забезпечить його виховання як з батьківської, так і з материної сторони.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, відповідно до п. 3 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 905 (905-2008-п) усиновлення дитини, яка не перебуває на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені, у службі у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради не допускається, крім випадків, передбачених пунктами 85 і 91 цього Порядку.

ОСОБА_7 під категорію дітей, передбачених пунктами 85 і 91 вказаного Порядку не підпадає.

Судами, взято до уваги те, що розпорядженням голови Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 09 вересня 2013 року малолітньому ОСОБА_7 надано статус "дитини-сироти".

Проте, звертаючись до суду із заявами по усиновлення названої дитини, сторони не надали докази і у справі відсутні підтвердження з проводу того, що названа вище дитина перебуває на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені. Доведення цих обставин було процесуальним обов'язком сторін (статті 10, 60 ЦПК України).

За таких обставин, у суду не було підстав для задоволення заяв про усиновлення ОСОБА_7

Таким чином, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам ст. 212 ЦПК України, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.