Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Червинської М.Є., Мартинюка В.І., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що з 2 серпня 1973 року вона працювала в ПАТ "Харківський тракторний завод", за час роботи на підприємстві зарекомендувала себе як кваліфікований та сумлінний працівник, з високою продуктивністю праці. 15 грудня 2014 року її звільнили з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважає незаконним та таким, що проведене з порушенням вимог трудового законодавства. З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просила суд поновити її на роботі в якості налагоджувальника автоматичних ліній і агрегатних верстатів; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату по день поновлення її на роботі; відшкодувати моральну шкоду та стягнути витрати на правову допомогу.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 своєї постанови від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (з наступними змінами) роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Порядок вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що відповідач згідно із дотриманням вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, 23 вересня 2014 року, за два місяці до звільнення, було повідомлено про наступне вивільнення у зв'язку із скорочення чисельності штату.

Згоду на вивільнення ОСОБА_4 надала первинна профспілкова організація якою є цеховий комітет профспілки (а.с. 42-44).

ОСОБА_4 іншу роботу не було запропоновано у зв'язку із відсутністю вакантних посад, за відповідною професією.

Крім того, позивачем не доведено факт наявності у неї переважного права на залишення на роботі у зв'язку з відсутністю в її сім'ї інших працівників з самостійним заробітком та наявністю у неї тривалого безперервного стажу роботи на даному підприємстві, оскільки дані правила застосуються при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, чого позивачем не доведено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України було проведено з дотриманням процедури вивільнення працівників, передбачених КЗпП України (322-08)

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.