Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Мостової Г.І., Писаної Т.О., Фаловської І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Римської Анастасії Вікторівни, третя особа - Самарський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитного і іпотечного договорів недійсними, зобов'язання прийняти кошти, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", яке діє через представника Слободянюк Алли Григорівни, на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02 червня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договорів, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 36 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних строком до 02 червня 2023 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 02 червня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1. Предмет іпотеки було оцінено у 304 907 грн, що еквівалентно 62 841,51 доларів США. 31 липня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В. вчинено виконавчий напис, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на вказану квартиру. Оскільки позивач кредитний договір не підписувала, просила суд визнати недійсними кредитний договір від 02 червня 2008 року та договір іпотеки від 02 червня 2008 року; зобов'язати банк прийняти від ОСОБА_4 181 800 грн з вирахуванням фактично сплачених сум; визнати вищезазначений виконавчий напис таким, що не підлягає конанню.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 03 грудня 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір, укладений 02 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк". Визнано недійсним з моменту укладення іпотечний договір від 02 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ "ВТБ Банк". Зобов'язано ВАТ "ВТБ Банк" прийняти від ОСОБА_4 суму у розмірі 181 800 грн з врахуванням фактично сплачених на час винесення судового рішення сум. Визнано виконавчий напис ВМІ № 594563 за реєстром № 979, вчинений 31 липня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А.В. на користь ВАТ "ВТБ Банк" 37 250,64 доларів США та 3 573,68 грн шляхом звернення на квартиру АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитного договору, іпотечного договору недійсними, зобов'язання банк прийняти грошові кошти скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вказаних вимог. Рішення місцевого суду в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, змінено в частині обґрунтування. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ПАТ "ВТБ Банк", обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з висновку почеркознавчої експертизи, згідно з яким підпис на кредитному договорі виконано іншою особою, а не ОСОБА_4 Оскільки договір позивачем не підписувався, то суд зробив висновок, що він не укладався.

Визнавши кредитний договір недійсним, суд відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України зробив також висновок, що є недійсним іпотечний договір від 02 червня 2008 року.

На підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України суд задовольнив позовні вимоги в частині зобов'язання BAT "ВТБ Банк" прийняти від

ОСОБА_4 181 800 грн з урахуванням фактично сплачених на час винесення судового рішення сум, а саме - 7 746,01 доларів США.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, дослідивши докази у справі й давши їм належну правову оцінку.

Так, згідно з наявним у справі висновком повторної експертизи

від 10 вересня 2014 року підписи від імені ОСОБА_4 виконані не ОСОБА_4, а іншою особою.

Разом з тим, ОСОБА_4 не заперечувала надання їй банком кредитних коштів на підставі підписаної нею заяви на видачу готівки.

З метою забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань 02 червня 2008 року з поручителями: ОСОБА_9 та ОСОБА_10, було укладено два договори поруки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 02 червня 2008 року між позивачем та банком укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 8297, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1.

Також у день підписання кредитного договору ОСОБА_4 була сплачена комісія за управляння кредитом, договір добровільного страхування майна, що передано в іпотеку між ЗАТ "Страхова компанія "Провідна", вигодонабувач в якому зазначений ПАТ "ВТБ Банк", позивачем також виконувались зобов'язання за кредитним договором шляхом погашення кредиту.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання кредитного договору, іпотечного договору недійсними, зобов'язання банк прийняти грошові кошти та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір в межах заявлених позовних вимог з урахуванням конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують.

Отже, оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", яке діє через представника Слободянюк Алли Григорівни, відхилити.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.