6-17799св15 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 29.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4, на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 05 травня 2015 року,

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 26 січня 2007 року у загальному розмірі 51 502 грн 49 коп., з яких: 2 899 грн 90 коп. - заборгованість за кредитом; 12 263 грн 34 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 439 грн 40 коп. - заборгованість за комісією; 35 971 грн 16 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн - штраф (фіксована частина); 2 428 грн 69 коп. - штраф (процентна складова).

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 26 січня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 3 009 грн 59 коп. терміном до 26 січня 2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. На підтвердження укладення договору відповідач підписала заяву разом з Умовами надання кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"). Умови договору щодо внесення щомісячних платежів відповідач належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 18 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 51 502 грн 49 коп.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 05 травня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 4 тис. грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за кредитним договором та судові витрати у сумі 243 грн 60 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, від імені якого діє представник, просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів, виходячи за межі доводів касаційної скарги згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Проте оскаржувані судові рішення зазначеним нормам процесуального права не відповідають.

Судом встановлено, що 26 січня 2007 року сторони уклали кредитний договір № KGXRRX01960002, який складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), за яким відповідач отримала строковий кредит у розмірі 3 009 грн 59 коп. зі сплатою 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом терміном повернення до 26 січня 2009 року включно, за умови сплати щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 109 грн 85 коп. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 501 грн 60 коп.

У підписаній відповідачем заяві позичальника зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), які були надані їй у письмовій формі, і своїм підписом підтверджує надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), надану їй повну інформацію про умови кредитування в ПриватБанку. Вона згодна, що заява позичальника разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), тарифами складає між нею і ПриватБанком кредитний договір.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати (з 20 по 25 число) і складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інших витрат згідно з умовами договору.

Пунктом 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт") передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених заявою та п.п. 3.2.2, 3.2.3 даних Умов, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за день прострочки платежу.

Пунктом 5.4 Умов передбачено, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання, передбаченої п.п. 5.1, 5.2, 5.3 цих Умов, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане позичальником.

Відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), які є складовою частиною кредитно-заставного договору, терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років, а не 3 роки (загальна позовна давність) та 1 рік (для неустойки), як це встановлено законом.

Крім того, встановлено, що рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 29 березня 2012 року частково задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, визначеної станом на 16 грудня 2011 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 15 602 грн 64 коп., розподілено судові витрати. У стягненні пені та штрафу відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 29 травня 2012 року вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, вказані позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 3 тис. грн пені. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що наявність вказаного вище рішення суду про стягнення заборгованості за цим самим кредитним договором за певний період не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості, яка утворилася за наступний період із 16 грудня 2011 року до 18 січня 2015 року.

Однак такі висновки, які зазначені в мотивувальній частині указаного рішення, не знайшли свого логічного завершення й відображення в резолютивній частині рішення, яка всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України не містить висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором за період із 16 грудня 2011 року до 18 січня 2015 року, про що просив позивач у позовній заяві.

Натомість, резолютивна частина рішення містить висновок про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 4 тис. грн.

На обґрунтування такого висновку суд виходив із того, що за прострочення виконання зобов'язання із погашення кредиту за період три роки до пред'явлення позову, а саме: із 28 березня 2012 року до 18 січня 2015 року, на підставі п. 5.4 Умов утворилася пеня у розмірі 21 181 грн 39 коп., яка значно перевищує розмір збитків - 15 163 грн 24 коп., тому на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України суд зменшив розмір пені до 4 тис. грн.

Із вказаними висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд та додатково зазначив, що пред'явлення позову не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє позичальника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє банк права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту, враховуючи, що згідно з умовами кредитного договору строк дії договору - до моменту виконання сторонами взятих за договором зобов'язань.

Разом з тим, виходячи зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача, суд встановив, що умови кредитного договору відповідачем не виконуються, рішення суду про стягнення заборгованості, яка утворилася станом на 16 грудня 2011 року, не виконано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскільки відповідач не виконує зобов'язання за кредитним договором, то за період із 17 грудня 2011 року до 18 січня 2015 року знову утворилася заборгованість за кредитним договором.

Однак із вказаними висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суди, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п'ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що Умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а отже, ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Такого висновку дійшов Верховний Суду України, виклавши правову позицію у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-757цс15, яка в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних

повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, згідно з якою суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п'ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, позичальником вони не підписані.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

На порушення положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, всупереч вищевикладеному та положень ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України не звернув достатньої уваги на ту обставину, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") ("Стандарт"), на які посилався позивач на обґрунтування позову, не містять підпису позичальника.

За таких обставин не є законними висновки судів обох інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання за кредитом.

Крім того, суди не надали належної оцінки як доказам вищевказаним рішенням судів, згідно з якими з відповідача вже стягнуто заборгованість за цим самим кредитним договором, та не з'ясували достовірно, чи стягнуто за ними заборгованість за певний період, чи достроково повністю, адже в силу закону особу не може бути притягнуто двічі до відповідальності за вчинення одного правопорушення, у зв'язку з чим суди в достатньому обсязі не перевірили доводів відповідача про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом, за процентами, стягнення комісії, штрафу.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 315 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановили правової природи заявленого позову, а також у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 05 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.