Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі :

Колодійчука В.М., Висоцької В.С., Фаловської І.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Солом'янський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати такими, що втратили право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 23 лютого 1988 року вона є наймачем вказаної вище квартири, у ній також зареєстровані відповідачі у справі, які є членами сім'ї позивача та, починаючи з червня 2005 року, у квартирі не проживають, не приймають участі у витратах на її утримання та їх особисті речі у квартирі відсутні.

З підстав, передбачених ст. 71 ЖК України, а саме: відсутності понад шість місяців відповідачів в займаній квартирі, ОСОБА_4 просила суд задовольнити позов.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року позов задоволено з тих підстав, що суд визнав позов обґрунтованим та доведеним.

Визнано відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Стягнуто з відповідачів на користь позивача 229 грн 40 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про відмову в позовні.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2015 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Також, на адресу касаційного суду надійшла заява позивача ОСОБА_4, подана 22 червня 2015 року в порядку, передбаченому ст. 329 ЦПК України, у якій остання приєднується до касаційної скарги ОСОБА_7 та просить її задовольнити.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 329 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки.

Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом трьох днів з дня одержання копії касаційної скарги.

Із заяви вбачається, що копію касаційної скарги заявником отримано 20 червня 2015 року, однак, до заяви не додано доказів на підтвердження таких обставин. Не можна визнати обґрунтованими доводи ОСОБА_4 про дотримання нею відповідного процесуального строку, який в даному випадку є присічним і не може бути ані поновлений, ані продовжений.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч. 1 ст. 72 ЦПК України).

Крім того, з матеріалів касаційного провадження вбачається, що ОСОБА_4 зверталася до касаційного суду із самостійною касаційною скаргою, аналогічною за вимогами та обґрунтуванням з касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2015 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2015 року ОСОБА_4 відмовлено у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. Таким чином останньою використано право на касаційне оскарження судового рішення і касаційним судом забезпечено такі права заявника.

З урахуванням наведеного вище, в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про приєднання до вказаної вище касаційної скарги ОСОБА_7, слід відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ухвалюючи у справі нове судове рішення про відмову в позові з підстав, передбачених ст. 60 ЦПК України, суд апеляційної інстанції визнав доводи районного суд про доведеність та обґрунтованість позовних вимог безпідставними, встановив, що надані позивачем докази не є належними та такими, що підтверджують підстави позову, а також факт наявності у відповідачів, окрім спірного житлового приміщення, іншого житла.

Доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи документи не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 72, 329, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2015 року відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.