Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

суддів: Завгородньої І.М., Євтушенко О.І., Попович О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визнання правочинів недійсними; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про виселення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2016 року,

У листопаді 2014 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування від 23 квітня 2008 року, згідно якого вона подарувала відповідачу ОСОБА_5 Ѕ частину належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що такий правочин було вчинено під впливом тяжкої обставини, а тому є фіктивним.

У січні 2015 року звернулася із заявою про уточнення позовних вимог та просила визнати частково недійсним договір дарування від 23 квітня 2008 року та визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 17 листопада 2014 року між відповідачами, посилаючись на його фіктивність, невідповідність чинному законодавству та такого, що порушує її права власника.

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_4, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 листопада 2014 року він є власником квартири АДРЕСА_1, у якій проживає ОСОБА_4, чим чинить йому перешкоди в користуванні власністю.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року вищезазначені позови об'єднанні в одне провадження.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_4 відмовлено, зустрічні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_6 належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення з вказаної квартири ОСОБА_8

Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 червня 2015 року зазначене рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 належну їй на праві власності Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Поновлено реєстрацію права власності на зазначену частку за ОСОБА_4

Визнано недійсним в Ѕ частині договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 17 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про часткове задоволення вимог за первісним позовом про визнання недійсним договору дарування та відмову у задоволенні зустрічного позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог за первісним позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що оспорювані правочини вчинені із порушенням норм діючого законодавства, при їх укладенні не додержані вимоги, визначені ст. 203 ЦК України, докази наявності на час укладення спірного договору дарування будь-яких тяжких обставин, що змусили її на невигідних для неї умовах подарувати частину належної на праві власності квартири, та врахувавши, що права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з виростанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні первісного позову.

Вирішуючи спір в частині вимог за зустрічним позовом, суди виходили з того, що позивач не є членом сім'ї власника жилого приміщення, який на підставі ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а тому дійшли обгрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.