Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Касьяна О.П., Гончара В.П., Остапчука Д.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради, Фрунзенського РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, Харківської міської ради Харківської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Харківської міської ради, відділ приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, про поновлення права користування житловим приміщенням, визнання ордеру на житлове приміщення недійсним, скасування рішення виконавчого комітету Фрунзенської районної в м. Харкові ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, зняття з реєстрації виселення та вселення в житлове приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4, третя особа - Фрунзенський РВ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської обалсті від 03 березня 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом та уточнивши його просив відновити за ним право користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язати відділ зі справ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Фрунзенського району м. Харкова поставити його на реєстраційний облік за цією адресою, скасувати рішення виконавчого комітету Фрунзенської районної в місті Харкові ради за № 68/1 від 20 травня 2008 року про надання ОСОБА_6 спірної квартири, визнати недійсним ордер № НОМЕР_1 від 26 травня 2008 року на цю квартиру, виданий виконкомом Фрунзенської ради народних депутатів м. Харкова, визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 13 жовтня 2008 року, видане Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету харківської міської ради на ім'я ОСОБА_5 та скасувати його право власності на спірне житло, виселити відповідача із спірної квартири та зняти його з реєстраційного обліку, вселивши в цю квартиру позивача.

На обґрунтування своїх вимог посилався на ті обставини, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2008 року його було визнано таким, що втратив право користування цією квартирою із зняттям з реєстрації місця проживання за цією адресою і рішенням виконкому Фрунзенської районної у м. Харкові ради від 20 травня 2008 року № 68/1 затверджено Протокол № 5 засідання громадської комісії з житлових питань при Фрунзенській районній у м. Харкові ради, за яким квартиру, яку раніше займав позивач, надано ОСОБА_6

На підставі цього рішення відповідачці видано ордер на право зайняття квартири сім'єю із чотирьох осіб - ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, а 13 жовтня 2008 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на цю квартиру.

Однак ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2008 року заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.01.2008 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку і ухвалою суду від 27 січня 2012 року за клопотанням представника позивача - Адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради позов про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, залишено без розгляду.

Отже, рішення суду, у зв'язку із яким були видані ордер на жиле приміщення та свідоцтво про право власності на житло, скасовано, тому позивач має право користування цією квартирою, але не може реалізувати це своє право, оскільки в даній квартирі проживають особи, які більше не мають на це права, просив задовольнити позов.

У січні 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 звернулись до суду із зустрічним позовом, у якому просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірною квартирою.

На обґрунтування своїх вимог посилались на ті обставини, що відповідач, будучи зареєстрованим у квартирі, фактично в ній не проживав з 2002 року, не сплачував комунальні платежі, житлом не цікавився, тому 21 січня 2008 року було ухвалено заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова про визнання його таким, що втратив право користування квартирою і знято з реєстрації, після чого вільна квартира була надана ОСОБА_6 з родиною у складі чотирьох осіб та видано ордер на їх вселення, а пізніше вона була приватизована на одного із членів родини - ОСОБА_5, і скасування в подальшому заочного рішення та залишення позову адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради без розгляду не впливає на законність отримання ними житла, а ОСОБА_4 потрібно визнати таким, що втратив право користування ним.

06 серпня 2014 року рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова у задоволенні позовів відмовлено.

03 березня 2015 року рішенням апеляційного суду Харківської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмолено, а зустрічний позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено.

Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні основного позову та задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд, надавши належну оцінку обставинам справи, повно та всебічно з'ясувавши та встановивши їх, правильно виходив з того, що позивач не проживав у спірній квартирі з 2002 року, понад встановлений законом строк був відсутній у квартирі без поважних причин, не цікавився цим житлом, не сплачував комунальні послуги і він не надав доказів на спростування цих обставин та підтвердження своїх вимог, тому його потрібно визнати таким, що втратив право користування квартирою на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР та відмовити у задоволенні його позову, оскільки спірна квартира надана в користування відповідачці та в подальшому приватизована з дотриманням вимог закону і його права не порушені.

При цьому судом правильно застосовано закон, що регулює спірні відносини, оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу потрібно відхилити, рішення апеляційного суду Харківської обалсті від 03 березня 2015 року залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення апеляційного суду Харківської обалсті від 03 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.