Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Наумчука М.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6, третя особа: Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні власністю, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року,

У лютому 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа: Державна реєстраційна служба України та просило в рахунок виконання основного зобов'язання щодо сплати заборгованості у розмірі 185 934,46 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 486 174,14 грн за договором про надання споживчого кредиту № 11071566000 від 06 листопада 2006 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру загальною площею 81,3 кв.м, житловою площею 50,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ПАТ "Дельта Банк" право власності на предмет іпотеки; припинити право власності відповідача, в тому числі право володіння, користування та розпорядження зазначеною квартирою; припинити право користування зазначеним житловим приміщенням усіх мешканців, які там проживають та зареєстровані; виселити із зазначеної квартири ОСОБА_6 та усіх інших мешканців; витребувати від ОСОБА_6 та передати ПАТ "Дельта Банк" технічний паспорт, правовстановлюючі документи (або їх дублікати) на вищезазначену квартиру.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року, у задоволені позову ПАТ "Дельта Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Дельта Банк" просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк", суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , протягом дії якого інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм, а тому іпотечне майно відповідача не може бути примусово відчужене, оскільки за умовами кредитного договору, кредитні кошти надавались відповідачу в іноземній валюті на споживчі цілі, виконання зобов'язання забезпечувалось передачею в іпотеку спірної квартири загальною площею 81,3 кв.м, яка використовується відповідачем як місце її постійного проживання.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 06 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11071566000, за умовами якого остання отримала кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 136 тис. доларів США, що еквівалентного за курсом НБУ 686 800 грн та зобов'язувалась сплатити проценти в розмірі 10,30% річних, комісії в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с. 12-24).

З метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором 06 листопада 2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір (а.с. 25-29), за яким остання передала банку в іпотеку нерухоме майно чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2

08 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк", яке є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", своє право вимоги за кредитним та іпотечним договорами відступило ПАТ "Дельта Банк", що підтверджується договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року.

В зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання споживчого кредиту відповідач допустила заборгованість у розмірі 185 934,46 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 486174,14 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 122 460,14 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 978 823,9 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 63 474,32 доларів США, що за курсом НБУ становить 507 350,24 грн.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (далі - Закон № 1304-VII (1304-18) ) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII (1304-18) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII (1304-18) протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII (1304-18) не підлягає виконанню.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України, апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у справі доказам в їх сукупності, не перевірив допустимості та належності наданих сторонами доказів, правильності висновків суду першої інстанції щодо заявлених позовних вимог, залишивши поза увагою вимоги ст. 303 ЦПК України, відповідно до яких, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив лише з наявності підстав для застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , оскільки спірне майно підпадає під дію цього закону, зазначивши, що предмет іпотеки є місцем постійного проживання відповідача, іншого житла у неї немає, при цьому не мотивуючи, на підставі яких доказів встановлено такі обставини, не врахував, що Закон № 1304-VII (1304-18) не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року № 6-57цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки суду першої інстанції щодо передчасно заявлених позивачем вимог залишились взагалі поза увагою апеляційного суду.

За таких обставин судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.