Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, управління державної міграційної служби України в Полтавській області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, служба у справах дітей Решетилівської районної державної адміністрації Полтавської області, приватний нотаріус Решетилівського районного нотаріального округу Полтавської області Бєлаш Юрій Дмитрович, про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2015 року,

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із указаним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просило виселити з будинку АДРЕСА_1 відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або фактично проживають за указаною адресою, та стягнути з відповідачів судові витрати.

На обґрунтування вимог позивач зазначав, що рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 6 грудня 2010 року задоволено позов банку до ОСОБА_3 та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_11 за договором про іпотечний кредит від 3 квітня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 3 квітня 2008 року - житловий будинок АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру права власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Іпотекодавцю ОСОБА_3 та боржнику ОСОБА_11 банком направлялися вимоги про добровільне звільнення житлового будинку разом із усіма членами сім'ї та іншими мешканцями, однак дана вимога залишена без виконання і житловий будинок відповідачами не звільнено.

Ураховуючи викладене, банк просив задовольнити позов.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2015 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивачем було дотримано обов'язкову процедуру письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця, вимога відповідачами була отримана у встановленому законом порядку, реєстрація місця проживання неповнолітніх дітей відбулася без згоди іпотекодержателя та на момент укладення договору іпотеки діти не мали права власності чи користування предметом іпотеки. Крім того, відповідачі: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були зареєстровані в іпотечному майні після укладення договору іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 6 грудня 2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_11 за договором про іпотечний кредит звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором - житловий будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ст. 109 ЖК України банк направив іпотекодавцю ОСОБА_3 та боржнику ОСОБА_11 вимогу від 30 вересня 2013 року про добровільне звільнення житлового будинку АДРЕСА_1 разом із усіма членами сім'ї та іншими мешканцями в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги, яка була отримана відповідачами 8 жовтня 2013 року.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Частиною першою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення зазначених норм матеріального права такі фактичні обставини не встановлювалися та не досліджувалися; не з'ясовано, чи отримані всіма відповідачами вимоги банку про їх звільнення зі спірної квартири. У матеріалах справи міститься вимога про добровільне виселення із предмета іпотеки ОСОБА_11, ОСОБА_3 Іншим відповідачам таких вимог направлено не було, матеріали справи таких відомостей не містять.

Посилання суду на те, що відповідачі: ОСОБА_7 і ОСОБА_8 зареєстрували місце проживання в іпотечному майні після укладення договору іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки, не є підставою для недотримання позивачем норм ст. 40 Закону України "Про іпотеку". У даному випадку вимога про добровільне звільнення предмета іпотеки повинна бути спрямована до кожного відповідача, про виселення якого просить позивач.

Таким чином, суд не перевірив, чи було ПАТ КБ "ПриватБанк" дотримано процедури попередження мешканців про виселення, чи отримано всіма відповідачами вимоги про виселення.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.