826/283/14 Про визнання правочину недійсним, та стягнення коштів - 07.03.2017 Прийняття

ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати недійсними правочини, укладені між ПрАТ "Космед" і ТОВ "ТД "Оса" та оформлені договорами від 11.01.2012 року № 51-01-2012, від 11.01.2012 року № 52-01-5012, від 11.01.2012 року № 53-01-2012, від 01.02.2012 року № 54-02-2012 на загальну суму 256800,00 грн., а також стягнути з ТОВ "ТД "Оса" на користь ПрАТ "Космед" 256800,00 грн., отриманих за вказаними договорами, та стягнути з ПрАТ "Космед" цю суму в дохід держави.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.06.2014 року позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю контролюючим органом недодержання відповідачами при укладенні спірних договорів вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, що обумовлює визнання таких правочинів недійсними та застосування відповідних правових наслідків.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

ПрАТ "Космед" у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ПрАТ "Космед" просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2014 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПрАТ "Космед", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Заявляючи розглядуваний позов, контролюючий орган вказував про те, що під час проведення ним у жовтні 2013 року планової виїзної перевірки ПрАТ "Космед" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, встановлено, що укладені між ним та ТОВ "ТД "Оса" договори від 11.01.2012 року № 51-01-2012, від 11.01.2012 року № 52-01-5012, від 11.01.2012 року № 53-01-2012, від 01.02.2012 року № 54-02-2012 про організацію та проведення рекламних акцій не мали реального характеру, їх укладання було спрямовано на ухилення від сплати податків, а тому вказані правочини, як такі, що не відповідають інтересам держави і суспільства, мають бути визнані недійсними в судовому порядку, а до суб'єктів господарювання, враховуючи наявність у них умислу на вчинення недійсних правочинів, мають бути застосовані санкції відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилався на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2013 року в кримінальній справі № 761/12023/13-к, яким встановлено факт придбання ОСОБА_1, визнаним винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, ТОВ "ТД "Оса" без наміру здійснення господарської діяльності, а з метою використання підприємства в злочинних схемах ухилення від сплати податків та здійснення прикриття незаконної діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності.

За змістом пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, повязаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами

В той же час, необхідною умовою для визнання недійсними правочинів, які суперечать інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такі правочини. Оскільки носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін відповідного правочину є їх посадові особи, то слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Однак, як з'ясовано судом апеляційної інстанції, оспорювані правочини від імені ТОВ "ТД "Оса" вчинено ОСОБА_2, який зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як особа, яка має право вчиняти юридичні дії від імені зазначеного суб'єкта господарювання без довіреності, а у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2013 року в кримінальній справі № 761/12023/13-к відсутнє посилання на наявність у діях зазначеної особи умислу на вчинення протиправних правочинів. ОСОБА_2 факту укладання та виконання спірних правочинів не заперечував, а позивачем, в свою чергу, будь-яких належних доказів на підтвердження притягнення цієї особи до відповідальності не подано.

Більш того, судом встановлено, що правомірність ведення податкового обліку ПрАТ "Космед" та реальність господарських операцій, вчинених за укладеними з ТОВ "ТД "Оса" договорами від 11.01.2012 року № 51-01-2012, від 11.01.2012 року № 52-01-5012, від 11.01.2012 року № 53-01-2012, від 01.02.2012 року № 54-02-2012, підтверджується обставинами, встановленими постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2013 року у справі № 826/19033/13-а, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року та Вищого адміністративного суду України від 02.06.2014 року.

За правилами ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом цієї норми процесуального права учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, передбачених наведеною процесуальною нормою, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, будь-яких інших доказів на підтвердження своєї правової позиції (крім вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2013 року в кримінальній справі № 761/12023/13-к, правову оцінку якому надано судами в межах адміністративної справи № 826/19033/13-а) щодо суперечності розглядуваних правочинів інтересам держави та суспільства, наявності у посадових осіб відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умислу на вчинення протиправних правочинів позивачем не представлено.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.