6-10222св15 Про стягнення аліментів з доходу та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів - 01.07.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів з доходу та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 березня 2015 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів з доходу та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2012 року було ухвалено стягнути з відповідача на її користь аліменти на дитину у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів щомісяця.

За судовими рішеннями відповідач мав сплачувати аліменти, починаючи з 17 жовтня 2012 року до досягнення дитиною повноліття.

На підставі виконавчого листа державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження про стягнення з відповідача аліментів, однак останній ухиляється від сплати аліментів без поважних причин, внаслідок чого станом на день складання розрахунку утворилась заборгованість у сумі 6 600 грн.

Згідно з розрахунком сума неустойки за період з 17 жовтня 2012 року до дня подання позову до суду (625 днів) становить 38 725 грн.

Також указувала, що їй стало відомо про те, що за рішенням суду за відповідачем визнано право власності на земельні ділянки, тобто боржник отримав дохід, який намагається приховати, продавши земельні ділянки.

Просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь заборгованість за аліментами та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 45 325 грн; стягнути з ОСОБА_4 на її користь заборгованість за аліментами в розмірі 1/4 частини від ринкової вартості отриманих відповідачем у власність земельних ділянок.

У процесі розгляду справи ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги з урахуванням довідки-розрахунку ВДВС та зазначала, що розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 19 874 грн 08 коп., розмір неустойки складає 70 498 грн 36 коп.

Остаточно просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь заборгованість за аліментами та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 90 372 грн 44 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на її користь заборгованість за аліментами в розмірі 1/4 частини від ринкової вартості отриманих відповідачем у власність земельної ділянок.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 березня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що батьками неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2013 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини всіх доходів громадян, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до її повноліття, починаючи з 17 жовтня 2012 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2013 року та рішення апеляційного суду Київської області від 08 квітня 2013 року.

На виконання вказаного рішення 25 жовтня 2013 року видано виконавчий лист № 2-3710/12, який був поданий позивачкою для примусового виконання до відділу ДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості та пені за аліментами, в якості доказів позивачкою надано постанову про закінчення виконавчого провадження від 24 вересня 2014 року та направлення виконавчого листа на виконання до ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві. При цьому у постанові вказаний розмір заборгованості станом на 31 серпня 2014 року - 15 741 грн 08 коп.

Позивачкою надано суду довідку-розрахунок, затверджену 21 серпня 2014 року начальником ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції, про те, що розмір заборгованості станом на 21 серпня 2014 року становить 15 741 грн 08 коп. і нараховано, виходячи із середнього заробітку по Києво-Святошинському району відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України (а. с. 55-57).

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за аліментами та неустойки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 періодично сплачуються кошти на адресу ОСОБА_3, що підтверджено відповідними квитанціями, а доказів існування будь-яких інших грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем суду не надано.

У частині вимог про стягнення неустойки суд вважав, що вина відповідача щодо заборгованості відсутня через непред'явлення позивачкою виконавчого листа до виконання протягом тривалого часу, сплати періодично боржником аліментів, а також відсутності підтвердження повідомлення ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження.

При цьому судом відхилено довідку-розрахунок заборгованості відповідача з огляду на відсутність доказів перевірки державним виконавцем при виконанні рішення суду факту працевлаштування боржника та розміру отриманих ним доходів, а також відсутність належним чином завірених копій матеріалів виконавчого провадження.

Щодо позову в частині стягнення з відповідача ј частини вартості отриманих ним за рішенням суду земельних ділянок суд вважав, що земельні ділянки є спільним майном подружжя, набутим у період шлюбу.

Проте з висновками судів повністю погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину.

Згідно із ч. 1 ст. 187 цього Кодексу один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

За положеннями ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання про заборгованість лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень цього Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

З огляду на наведене колегія суддів вважає висновок судів про відсутність підстав для стягнення заборгованості за аліментами обґрунтованим, підстав для скасування судових рішень в цій частині не вбачає.

Разом із тим не можна погодитись із висновками судів про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за виниклу заборгованість та стягнення неустойки, оскільки такі висновки не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

Як убачається з матеріалів справи (а. с. 7-13), рішення про стягнення аліментів з відповідача, що ухвалено 08 квітня 2013 року апеляційним судом Київської області, було оскаржене відповідачем ОСОБА_4 у касаційному порядку. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2013 року у відкритті касаційного провадження було відмовлено.

Наведене свідчить, що із квітня 2013 року відповідач був обізнаний про ухвалене судове рішення про стягнення з нього аліментів в розмірі ј частини доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до її повноліття, починаючи з 17 жовтня 2012 року.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У силу приписів ст. 60 ЦПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони.

Зазначаючи про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості, суд наведених вимог процесуального закону в повній мірі не врахував, не звернув уваги на те, що обов'язок із сплати аліментів за судовим рішенням у відповідача виник з моменту набрання таким рішенням законної сили, а не із моменту пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання. Отже, ані затримка у пред'явленні виконавчого листа до виконання, ані необізнаність боржника із наявністю відкритого виконавчого провадження не спростовують обов'язок боржника сплатити аліменти.

У матеріалах справи наявні копії фіскальних чеків про відправлення на прізвище позивачки електронних переказів. Між тим доказів їх отримання відповідачем не подано, в той час коли позивачка факт отримання будь-яких грошових сум заперечувала.

На а. с. 55-57 міститься довідка-розрахунок, затверджена 21 серпня 2014 року начальником ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції про те, що розмір заборгованості станом на 21 серпня 2014 року становить 15 741 грн 08 коп. Заборгованість нараховано, виходячи із середнього заробітку по Києво-Святошинському району, відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України.

Між тим, відхиляючи зазначену довідку з огляду на відсутність доказів перевірки державним виконавцем при виконанні рішення суду факту працевлаштування боржника та розміру отриманих ним доходів, а також відсутність належним чином завірених копій матеріалів виконавчого провадження, суд не врахував, що на спростування такої заборгованості відповідачем не подано жодного доказу, а на запит суду щодо розміру заборгованості (а. с. 89) станом на день ухвалення рішення у справі відповіді отримано не було.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) роз'яснено, що передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України незалежних від відповідача обставин, які б перешкоджали своєчасній сплаті аліментів, судом у процесі розгляду справи встановлено не було, з огляду на що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення неустойки не можна вважати законним і обґрунтованим.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи в частині стягнення неустойки, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в зазначеній частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 березня 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 04 березня 2015 року залишити без змін.