Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.О., Касьяна О.П., Мостової Г.І., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Заліщицького районного споживчого товариства, Колодрібської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_7, про визнання права власності, за касаційними скаргами ОСОБА_7 та Заліщицького районного споживчого товариства на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2015 року,

В липні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Колодрібської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, Заліщицького районного споживчого товариства (далі - Заліщицьке РайСТ), третя особа - ОСОБА_7, про визнання права власності. В обгрунтування уточнених позовних вимог позивач посилався на те, що він у липні 2003 року придбав нерухоме майно у вигляді заготівельного пункту в с. Колодрібка Заліщицького району Тернопільської області та враховуючи, що він користується та володіє ним більше 10 років, просив визнати за ним право власності на цю будівлю за набувальною давністю.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопілської області від 09 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на нежитлову будівлю заготівельного пункту, розташованого по АДРЕСА_1 загальною площею 66,3 кв.м, вартістю 17 704 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить вказані судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі Заліщицьке РайСТ просить вказані судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач добросовісно та відкрито володів спірним нерухомим майном більше десяти років, у 2003 році позивач придбав спірний заготівельний пункт за 1 200 грн, що підтверджується квитанцією.

Проте з висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Судами встановлено, що наказом по Коопзаготпрому Заліщицького РайСТ № 82 від 25 липня 2003 року № 15 "Про продаж основних засобів" дозволено продаж заготівельного пункту с. Колодрібка ОСОБА_8 балансовою вартістю 12 858 грн (а.с. 7).

Постановою правління Заліщицького РайСТ від 31 липня 2003 року № 28 "а" "Про продаж основних засобів Заліщицького РайСТ" постановлено продати заготпункт в с. Колодрібка ОСОБА_6 вартістю 1 200 грн (а.с. 8).

Відповідно до квитанції Заліщицького відділення Ощадбанку від 25 липня 2003 року № 34 за купівлю заготпункту ОСОБА_6 сплачено 1 200 грн (а.с. 6).

З матеріалів справи вбачається, що заготівельний пункт в цілому, який розташований у АДРЕСА_2 дійсно належить Заліщицькому РайСТ на праві колективної власності, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на заготівельний пункт від 06 жовтня 1999 року (а.с. 47).

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07 лютого 2014 року (v0005740-14) , відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК (435-15) .

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Виходячи зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не визначився належним чином з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення позовних вимог. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не з'ясував належним чином кому на праві власності належить спірна нежитлова будівля та на якій правовій підставі з урахуванням свідоцтва про право власності на заготівельний пункт від 06 жовтня 1999 року (а.с. 47), натомість прийнявши до уваги доводи позовної заяви щодо набуття позивачем у власність приміщення заготівельного пункту відповідно до постанови правління Заліщицького РайСТ від 31 липня 2003 року № 28 "а". Судом першої інстанції не з'ясовано належним чином чи набув позивач право власності на спірний павільйон за договором купівлі-продажу, чи є такий павільйон нерухомим майном або відноситься до споруд малої архітектурної форми та з урахуванням цих обставин, не перевірив чи є у позивача право на набуття права власності за набувальною давністю. Водночас судом першої інстанції залишено поза увагою, що відомостей безперервного відкритого та добросовісного володіння позивачем саме спірним нерухомим майном, як передбачено положеннями ст. 344 ЦК України, матеріали справи не містять. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зазначена постанова правління була прийнята 31 липня 2003 року, в той час як за купівлю заготпункту позивач сплатив 25 липня 2003 року.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_7 та Заліщицького районного споживчого товариства задовольнити частково.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 12 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.