Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", поданою представником Пітухом Василем Івановичем, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року,

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилалося на те, що 13 лютого 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 11117142000, відповідно до якого останній був наданий кредит в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 13,8 % річних терміном до 13 лютого 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 лютого 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та відповідачами укладений договір іпотеки, відповідно до якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 20 391,98 доларів США, що за курсом НБУ складає 262 015,69 грн, а тому позивач просив в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ПАТ "УкрСиббанк" - Пітух В.І., просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій посилались на дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03 червня 2014 року (1304-18) , який забороняє примусове стягнення нерухомого житлового майна.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судами встановлено, що 13 лютого 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 11117142000, відповідно до якого останній був наданий кредит в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою 13,8 % річних терміном до 13 лютого 2017 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 13 лютого 2007 року між ПАТ "УкрСиббанк" та відповідачами укладений договір іпотеки, відповідно до якого останні передали в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Позичальником порушено умови виконання кредитного договору, у зв'язку із чим утворилась заборгованість в розмірі 20 391,98 доларів США.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та статею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 2.1.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконаня іпотекодавцем та/або боржником зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Статтею 3 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що зазначений Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року (справа № 6-46цс15).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилково висновку про відмову в задоволенні позовних вимог на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) .

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, не перевірені всі докази у справі, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", подану представником Пітухом Василем Івановичем, задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 10 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.