Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його бабі ОСОБА_6 на підставі виданого 26 червня 1986 року виконавчим комітетом Дергачівської міської Ради Харківської області свідоцтва про особисту власність належав житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Від народження він постійно мешкав у вказаному будинку з матір'ю - ОСОБА_7, а після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 - однією сім'єю з бабою - ОСОБА_6 та тіткою - ОСОБА_5 У вересні 2014 року позивачу стало відомо про те, що під час його перебування у обласній психіатричній лікарні, заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2014 року, яке було скасоване рішенням апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2014 року, його було визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 та скасовано його реєстрацію за вказаною адресою. Згодом, позивач дізнався, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, а 28 листопада 2014 року продала вказаний будинок ОСОБА_4 ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном відразу після смерті ОСОБА_6 Проте ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перешкоджають позивачу у користуванні спірним домоволодінням.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просив вселити його у домоволодіння АДРЕСА_1, зобов'язати ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не чинити йому перешкоди у користуванні спірним будинком.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_3 у домоволодіння АДРЕСА_1, зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не чинити перешкод у користуванні будинком.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши матеріали справи, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок укладення 28 листопада 2014 року договору купівлі-продажу, право власності на житловий будинок перейшло до відповідача, членом сім'ї якої позивач не був, а відтак останній втратив право користування цим житловим приміщенням.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними і такими, що узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва, виданого 26 червня 1986 року виконавчим комітетом Дергачівської міської ради Харківської області, ОСОБА_6 належав житловий будинок АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина на домоволодіння за вказаною вище адресою, яке складається з житлового будинку, жилою площею 48,70 кв. м, вбиральні літ. "Б", огорожі № 1-2 та земельної ділянки, площею 1 021 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_3 свідоцтво про право на спадщину, до складу якої після смерті ОСОБА_6 увійшов вищевказаний житловий будинок, отримала ОСОБА_5

28 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого до останньої перейшло право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ст. 405 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Таким чином, внаслідок укладення 28 листопада 2014 року договору купівлі-продажу, право власності на житловий будинок перейшло до відповідача, членом сім'ї якої позивач не був, а відтак останній втратив право користування цим житловим приміщенням.

Встановлено, що апеляційний суд, всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому обґрунтовано скасував рішення місцевого суду.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги на правильність висновків апеляційного суду не впливають та їх не спростовують. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо фактичного прийняття спадщини позивачем після смерті матері, оскільки вимоги про визнання права власності на спадкове майно не є предметом розгляду в даній цивільній справі.

Враховуючи зазначене, відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України підстави для зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.