Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "Миру-7" про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року позивачі звернулись до суду з указаним позовом, у якому просили зобов'язати Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків "Миру-7" (далі - ОСББ "Миру-7") укласти з ними договір на обслуговування будинку та прибудинкової території з розрахунком на кожну послугу та стягнути з відповідача на їх користь у якості відшкодування моральної шкоди по 2 000 грн кожному, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що

відповідач надсилає їм квитанції про сплату комунальних послуг, проте відповідні договори між ними не укладались.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відхилено, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішити питання по суті.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вимогами ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та виходили із недоведеності позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні як правовстановлюючі документи позивачів, так і відомості про те, що відповідач є балансоутримувачем будинків № № 3, 7 по пр. Миру в м. Дніпропетровську, а також докази, які б свідчили про те, що неправомірними, незаконними рішеннями чи діями відповідача було завдано шкоду позивачам.

Крім того, за положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як установлення правовідносин (в тому числі шляхом зобов'язання особи до укладення відповідних договорів).

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Таким чином, виходячи із предмета заявленого позову та наявних у матеріалах справи доказів на його обґрунтування, суд касаційної інстанції вважає, що докази та обставини, на які посилаються заявники в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.