Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, штампа та зобов'язання вчинити дії,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасувати постанову про заборону в'їзду в Україну від 28 травня 2015 року, затверджену начальником Луцького прикордонного загону Мейком О.В. строком на 36 місяців (3 роки); скасувати штамп у паспорті про заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки; зобов'язати внести відповідні зміни щодо ОСОБА_4 у базу даних осіб, яким не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежується право в'їзду в Україну.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року, позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову Луцького прикордонного загону від 28 травня 2015 року "Про заборону в'їзду в Україну громадянину Німеччини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 роки". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги, відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та прийняття нового про відмову у задоволені позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 травня 2015 року відповідачем прийнято рішення про примусове повернення громадянина Німеччини ОСОБА_4 Вказане рішення прийнято на підставі частини 2 статті 14 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" у зв'язку з вчиненням ним дій, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Такі дії позивача полягали в тому, що він 28 травня 2015 року о 5:30 годині в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення "Ягодин" на території Рівненської сільської ради Любомльського району на виїзді з України чинив злісну непокору та не виконував законні вимоги уповноважених посадових осіб ДПСУ, чим порушив пункт 12 статті 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" від 03 квітня 2003 року, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 185-10 КпАП України.

За змістом частини 2 статті 185-10 КпАП України злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.

Постановою Любомирського районного суду Волинської області від 28 травня 2015 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185-10 КпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 225,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що постанова суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 185-10 КпАП України, станом на 28 травня 2015 року, не набрала законної сили, тому у відповідача не було підстав вважати доведеним правопорушення, вчинене позивачем 28 травня 2015 року.

Відтак оскаржуване рішення про заборону в'їзду в Україну від 28 травня 2015 року громадянина Німеччини ОСОБА_4 не може бути визнано таким, що прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач приймаючи постанову від 28 травня 2015 року про заборону в'їзду в Україну терміном на 3 роки не врахував всі обставини вчиненого правопорушення і особу порушника.

Зокрема, не враховано, що на території України проживають і зареєстровані дружина позивача і його малолітні діти, бере участь в спортивних змаганнях по мотокросу в Україні, а в селі міського типу Олика Волинської області придбав будинок для проживання разом із сім'єю.

Крім того, підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну наведені в статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Зокрема в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.

При цьому, за змістом статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Таким чином, при винесенні рішення про примусове повернення за межі України іноземця на відповідача не покладено обов'язку винесення постанови про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України відхилити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.