Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К., Коротуна В.М., Ступак О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просив розірвати шлюб, укладений 23 травня 1987 року між ним та відповідачем, зареєстрований у відділі ЗАГСу Ленінградського РІК м. Києва, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис № 857 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1. Вимоги обґрунтовані тим, що сторони у справі шлюбних відносин не підтримують та не проживають разом понад 14 років. Позивач має іншу сім'ю, з якою проживає та від якої має сина.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року, позов задоволено. Розірвано шлюб, зареєстрований 23 травня 1987 року у відділі ЗАГСу Ленінградського РІК м. Києва, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, актовий запис № 857. Після розірвання шлюбу прізвища ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції, виключивши з мотивувальної частини ухвали встановлення факту не проживання сторін у справі з 2000 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.

Згідно ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України дослідивши докази у справі, й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 212, 303 ЦПК України, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи й вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, виходячи з того, що шлюбні відносини між сторонами припинені, позивач має іншу сім'ю та не має наміру відновлювати стосунки, збереження сім'ї неможливе.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваній ухвалі, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, та не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи було допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.