Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства фірма "Олфарм" про визнання наказу незаконним, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки, вихідної допомоги при звільненні та відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом Приватного підприємства фірма "Олфарм" до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2014 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 грудня 2014 року,

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про визнання наказу незаконним, зобов'язання внести запис в трудову книжку, стягнення заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки, вихідної допомоги при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Приватне підприємство фірма "Олфарм" (далі - ППФ "Олфарм") звернулося до суду із зустрічним позовом про про відшкодування матеріальної шкоди

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 вересня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Наказ ППФ "Олфарм" від 30 листопада 2012 року № 23 про звільнення ОСОБА_6 за частиною 2 статті 41 КзПП України визнано незаконним.

Зобов'язано ППФ "Олфарм" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_6, вказавши дату звільнення 30 листопада 2012 року за частиною 3 статті 38 КЗпП України.

Стягнуто з ППФ "Олфарм" на користь ОСОБА_6 моральної шкоди у розмірі 1 тис. грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині вимог про внесення запису у трудову книжку та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись з рішенням апеляційного суду повністю та з рішенням суду першої інстанції частково, ОСОБА_6 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції повністю, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні вихідної допомоги, та ухвалити нове рішення про задоволення позову щодо стягнення вихідної допомоги, а в решті - залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині внесення запису до трудової книжки позивачки та в частині стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що ОСОБА_6 подала роботодавцю заяву про своє звільнення з підстав, передбачених п. 3 ст. 38 КЗпП України через чотири місяці після звільнення. Крім того, апеляційний суд вважав, що вимогами ст. ст. 116, 117, 235 КЗпП України не передбачено стягнення середнього заробітку за один і той же період з різних підстав (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки). Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про стягнення вихідної допомоги, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що стягнення вихідної допомоги не передбачено трудовим законодавством.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте висновки апеляційного суду не ґрунтуються на нормах матеріального, процесуального закону та не відповідають наявним у справі доказам.

Судами встановлено, що наказом директора ППФ "Олфарм" від 3 вересня 2012 року № 18 позиваку прийнято на посаду комірника (а. с. 162).

Наказом директора ППФ "Олфарм" від 30 листопада 2012 року № 23 ОСОБА_6 звільнено з займаної посади з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України (а. с. 60).

Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ст. 41 КЗпП України).

Судами встановлено, що звільнення відповідачки з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України проведене ППФ "Олфарм" з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відповідачем не було доведено факту вчинення ОСОБА_6 недостачі товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Вищезазначені положення матеріального закону, апеляційним судом залишено поза увагою, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування наказу ППФ "Олфарм" про звільнення відповідачки з підстав, передбачених п. 2 ст. 41 КЗпП України, апеляційний суд на порушення вимог ст. 235 КЗпП України не змінив формулювання причини звільнення відповідачки, у рішенні не зазначив причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення апеляційного суду Житомирської області від 11 листопада 2014 року з ППФ "Олфарм" на користь ОСОБА_6 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23 203 грн 94 коп (а. с. 373-377). Підставою для стягнення з ППФ "Олфарм" на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні була наявність заборгованості відповідача перед ОСОБА_6 по виплаті заробітної плати за листопад 2012 року в розмірі 1 063 грн 2 коп.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до табеля обліку робочого часу за листопад 2012 року, позивачка перебувала на роботі в день свого звільнення. Трудова книжка була направлена позивачці 20 червня 2012 року, що свідчить про порушення ППФ "Олфарм" строків видачі трудової книжки працівнику.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки, апеляційний суд на порушення вимог процесуального закону помилково не застосував до спірних правовідносин положення, передбачене ч. 4 ст. 235 КЗпП України, та дійшов до передчасного висновку про неможливість стягнення середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки.

Також не можна погодитись із висновками судів в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про виплату вихідної допомоги з наступних підстав.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Положення, передбачене ст. 44 КЗпП України може бути застосовано лише у разі встановлення судом, що підставою для звільнення позивачки є порушення ППФ "Олфарм" законодавства про працю (п. 3 ст. 38 КЗпП України).

Враховуючи зазначене, рішення апеляційного суду не може залишатися в силі, допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 грудня 2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.