Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Журавель В.І., Червинської М.Є.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 березня 2015 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу вони мають неповнолітню дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якої з відповідача за рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2011 року на її користь стягнуті аліменти. Згідно з розрахунком відділу Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - ВДВС Дніпропетровського МУЮ) від 12 травня 2014 року станом на 1 січня 2014 року відповідач має заборгованість за аліментами в розмірі 5 658 грн 67 коп.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, збільшивши позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2010 року по 1 січня 2014 року в розмірі 54 429 грн 23 коп. та судові витрати.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від

16 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 березня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню у розмірі 10 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить змінити вказані судові рішення, задовольнивши її позов у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість за аліментами за указаний період виникла саме з вини відповідача, тому, відповідно до вимог ст. 196 СК України позивачка має право на отримання неустойки (пені). З огляду на матеріальне становище відповідача та те, що сума неустойки, визначена позивачкою, значно перевищує розмір заборгованості по аліментам, розмір пені зменшено до 10 тис. грн.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду, зазначивши також, що неустойка за прострочення сплати аліментів обчислена вірно, виходячи із щомісячних платежів.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2011 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з розрахунком ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 12 травня 2014 року станом на 1 січня 2014 року ОСОБА_4 має заборгованість за аліментами в розмірі 5 658 грн 67 коп.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При цьому аліменти відповідач повинен стягувати від дня пред'явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Таким чином, оскільки аліменти призначаються та виплачуються щомісяця, то неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується не на загальну суму заборгованості, а базою для її нарахування є сума чергового несплаченого місячного платежу. При цьому її нарахування не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюються за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості виходячи зі всієї суми.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-81цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивачка просила змінити рішення районного суду, задовольнити її вимоги щодо стягнення неустойки, розрахованої нею за період з листопада 2010 року по 1 січня 2014 року у розмірі 55 849 грн 23 коп.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України належним чином не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції; не навів мотивів відхилення доводів позивачки щодо відсутності підстав для зменшення розміру неустойки, зокрема щодо матеріального стану відповідача, дійсного доходу відповідача, який є приватним підприємцем та про відмову у стягненні неустойки у зазначеному нею розмірі.

При цьому вимоги закону пов'язують обчислення неустойки за прострочення сплати аліментів не щомісячно і додаванням сум, а за кожний день простроченням по кожному щомісячному платежу.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості за аліментами й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду.

Крім того, лише правильно встановивши розмір неустойки, можна вирішувати питання про її зменшення за наявності правових підстав, але апеляційний суд в ухвалі не навів мотивів щодо правильності нарахування неустойки за заявлений позивачкою період та підстав для такого зменшення.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 березня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.