6-4216св15 Про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - 20.05.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 06 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 січня 2015 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - ПАТ "ММК ім. Ілліча"), обґрунтовуючи вимоги тим, що до 25 лютого 2010 року він перебував у трудових відносинах із відповідачем. Під час його роботи на підприємстві, при виплаті заробітної плати не проводилась індексація, передбачена чинним законодавством, чим було порушено його права на оплату праці. У лютому 2014 року він звернувся до ПАТ "ММК ім. Ілліча" із заявою про сплату заборгованої заробітної плати, після чого відповідач сплатив йому суму індексації заробітної плати з компенсацією. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за період з 27 лютого 2010 року по 17 лютого 2014 року в розмірі 240 691 грн 73 коп., середній заробіток по день постановлення рішення суду, а також моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 06 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 січня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ММК ім. Ілліча" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією у розмірі 3 000 грн з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду у розмірі 150 грн та витрати з надання правової допомоги у розмірі 250 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у цій частині повністю.

Судові рішення в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди не оскаржуються, тому в цій частині в порядку ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 13 липня 1992 року по 25 лютого 2010 року перебував у трудових відносинах із ПАТ "ММК ім. Ілліча" та був звільнений за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а. с. 6).

Наявність факту порушення трудового законодавства з березня 2003 року по липень 2006 року в частині невиплати ОСОБА_3 індексації заробітної плати вбачається з наданого суду розрахунку індексації заробітної плати, згідно з яким розмір невиплачених сум індексації грошових доходів з компенсацією за вказаний період складає 1070 грн 60 коп., що підтверджується довідкою ПАТ "ММК ім. Ілліча" (а. с. 39).

На вимогу ОСОБА_3, адресовану 14 січня 2014 року ПАТ "ММК ім. Ілліча", 18 лютого 2014 року йому сплачено заборгованість з індексації заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по липень 2006 року з компенсацією за несвоєчасну невиплату цієї частини заробітної плати в сумі 1070 грн 60 коп., а з відрахуванням податків та обов'язкових платежів позивач фактично отримав кошти у розмірі 893 грн 89 коп., що підтверджується випискою з карткового рахунку, виданою відділенням № 12 ПАТ Перший український міжнародний банк у м. Маріуполі (а. с. 31).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із положень ч. 2 ст. 117 КЗпП України та з урахуванням спору між сторонами щодо розміру заборгованості стягнув частково середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з принципу розумності, справедливості та співмірності сум індексації з компенсацією та виплаченої позивачеві заробітної плати.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦК України повно, всебічно та об'єктивно встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, виходячи з того, що на час звільнення позивача повний розрахунок з ним проведений не був, оскільки не було виплачено суму компенсації втрати частини заробітної плати за період з березня 2003 року до липня 2006 року. Крім того, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суди врахували розмір спірної суми індексації заробітної плати та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та обґрунтовано застосував принцип співмірності.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.