Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Писаної Т.О., Коротуна В.М., Червинської М.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частину квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_6, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності, а саме їй належать 70/100 частин цієї квартири, а відповідачу - 30/100. Вказуючи на те, що спільне володіння і користування квартирою неможливе, просила припинити право власності відповідача на її частку в квартирі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

У статтях 10, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне користування і володіння майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

З указаного вбачається, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-яких з передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України обставин, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, правильно виходили із того, що позивач не довела наявність обставин, передбачених ст. 365 ЦК України, для припинення права власності та наявність умов за яких таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, а тому відсутні підстави для припинення право власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частину квартири.

При цьому суди дослідили усі наявні у справі докази в їх сукупності, надали їм належну оцінку і виконали усі вимоги цивільного судочинства, а тому підстав для скасування цих рішень немає.

Наведені у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка діє через представника ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.