Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Попович О.В., Маляренка А.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року,

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 жовтня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 23 359,37 грн заборгованості за договором № б/н від 27 березня 2006 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись з рішенням апеляційного суду, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 27 березня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким позичальник одержав грошові кошти у розмірі 4 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на умовах сплати за користування кредитом 48 % річних на суму залишку заборгованості.

За розрахунком ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_6 має заборгованість у розмірі 23 359,37 грн, яка складається з: 2 902,22 грн заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами у розмірі 18 868,61 грн, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 1 088,54 грн штрафу (процентна складова).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У зв'язку із цим ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом про стягнення зі ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" обґрунтованими, у зв'язку з чим стягнув зі ОСОБА_6 суму заборгованості у повному обсязі.

При цьому суд зазначив, що відповідач надав банку право списувати кошти з усіх її поточних рахунків при настанні строків платежів, у зв'язку з чим банк здійснював списання в межах сум заборгованості.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, адже виходив із того, що банком було пропущено строк позовної давності.

Однак із таким висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону та не ґрунтується на доказах, наявних у матеріалах справи.

Згідно з статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до норми частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З огляду на те, що у зобов'язальних правовідносинах наслідком невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання є порушення суб'єктивного права кредитора, початком перебігу строку позовної давності є момент порушення цього права, беручи до уваги те, коли він довідався або міг довідатися про його порушення.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до положень частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Апеляційний суд встановив, що останнє погашення заборгованості здійснено ОСОБА_6 20 вересня 2010 року, а ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду 15 липня 2014 року.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом 5.6 Умов та правил надання банківських послуг позичальник доручає банку списувати кошти з будь-якого його банківського рахунку, зокрема з карткового, грошові кошти з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань. Списання грошових коштів здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом або договором між банком і клієнтом.

Згідно з пунктом 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, та право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Положеннями частин 1, 3 статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що банк звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, але не зважив, що у 2011 році відбувалося договірне списання грошових коштів (а.с. 54-56).

Таким чином апеляційний суд не з'ясував питання про те, з якого моменту починається перебіг строку позовної давності та чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин норми статті 264 ЦК України.

За таких обставин суд неправильно застосував норми матеріального права, в порушення норм процесуального права не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відтак ухвалене апеляційним судом рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, визначених частинами 2, 3 статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.