6-47170св14 Про визнання договору іпотеки недійсним - 29.04.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування Бабушкінської районної в м. Дніпропетровську ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, скасування реєстрації та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційними скаргами представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2014 року,

У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82/47, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 41,20 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 1994 року за реєстровим НОМЕР_1 та зареєстрованого в КП "ДМБТІ" 14 листопада 1994 року за реєстровим № 43, з метою задоволення грошових вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82 в сумі 682 673 грн 53 коп., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , та зняти з реєстрації в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зареєстровану в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5, та виселити останню з квартири.

Позивач посилався на те, що 24 грудня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого на підставі п. 1.3 Статуту є позивач, та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 014/3178/142236/82, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 71 400 дол. США строком на 120 місяців, до 24 грудня 2017 року, зі сплатою 14 % річних.

21 липня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою збільшено строк дії кредитного договору до 24 грудня 2027 року.

На порушення умов договору позичальник ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2012 року, яке частково скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2013 року, з нього присуджено до стягнення заборгованість за кредитним договором в сумі 682 673 грн 53 коп.

На забезпечення виконання зобов'язання 24 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, площею 41,20 кв. м. Сторонами правочину визначена заставна вартість майна - 521 084 грн.

На підставі Закону України "Про іпотеку" (898-15) банком надіслано на адресу позичальника та іпотекодавця письмові вимоги про виконання порушеного зобов'язання в 60-ти денний строк, проте зобов'язання виконані не були, тому на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 направлені вимоги про зняття з реєстрації осіб, які зареєстровані за адресою предмета іпотеки, на яке звертається стягнення, однак і ці вимоги залишились без виконання.

Посилаючись на п. 5.4 договору іпотеки, який передбачає можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, на ст. ст. 62-1, 57 Закону України "Про виконавче провадження" та на ст. 41 Закону України "Про іпотеку" позивач просив задовольнити позовні вимоги.

ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82/47, укладений нею з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Свої вимоги обґрунтувала тим, що договір іпотеки від імені банку підписаний Морох Н.П., яка діяла на підставі довіреності № 366, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Віхровим О.В. від 09 серпня 2007 року за реєстровим № 957, від імені директора Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Малашенко Г.Ф., який також діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. 07 листопада 2006 року за реєстровим № 4021, та заступника директора з питань операційної підтримки Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Спіркіної O.A., яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. 13 листопада 2006 року за реєстровим № 4118, та Кілко Л.I., яка діяла на підставі довіреності № 70, посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Башкіною І.Ю. 11 квітня 2007 року за реєстровим № 1071, від імені директора Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Малашенко Г.Ф., який також діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. 07 листопада 2006 року за реєстровим № 4021, та заступника директора з питань операційної підтримки Дніпропетровської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" Спіркіної O.A., яка діяла на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. 13 листопада 2006 року за реєстровим № 4118. Зазначала, що при підписанні договору іпотеки представники банку не мали необхідних повноважень і відповідного обсягу цивільної дієздатності за ст. ст. 92, 203, 215, 244 ЦК України.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2014 року, позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82 в сумі 682 673 грн 53 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82/47, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,80 кв. м, житловою площею 41,20 кв. м, яка належить ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 1994 року за реєстровим НОМЕР_1 та зареєстрованого в КП "ДМБТІ" 14 листопада 1994 року, записаного в реєстрову книгу 7п за реєстровим № 43, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

У задоволенні позовних вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5 про скасування реєстрації та виселення відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_4 - задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Судами встановлено, що 24 грудня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № 014/3178/142236/82. за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 71 400 дол. США для оплати інших товарів і послуг, зі сплатою 14 % річних, строком користування до 24 грудня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором 24 грудня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 014/3178/142236/82/47, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 14 жовтня 1994 року за реєстровим НОМЕР_1 та зареєстрованого в КП "ДМБТІ" 14 листопада 1994 року, записаного в реєстрову книгу 7п за реєстровим № 43. Предмет іпотеки містить технічний опис, а саме: загальну площу 68,80 кв. м, житлову площу - 41,20 кв. м, складові: поз. 1 - коридор, поз. 2 - санвузол, поз. 3, 4, 6 - житлові, поз. 5 - кухня, поз. 7 - шафа, поз. 1 - балкон. Загальна вартість предмета іпотеки визначена сторонами на рівні 521 084 грн.

Додатковою угодою № 1 до кредитного договору від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82, яка укладена 21 липня 2009 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6, подовжено строк дії договору до 24 грудня 2027 року, при цьому встановлено, що ОСОБА_4 надано згоду на зміну умов кредитного договору та збереження існуючої іпотеки.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2012 року позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 014/3178/142236/82 в сумі 682 673 грн 53 коп.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2013 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2012 року в частині солідарного стягнення суми заборгованості з ОСОБА_4 скасовано, а у позові до ОСОБА_4 відмовлено.

Також судами встановлено, що рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2012 року не виконано.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не підлягає застосуванню до спірних відносин.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 одержав кредит в іноземній валюті, на забезпечення його виконання ОСОБА_4 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальна площа якої не перевищує 140 кв. м.

Згідно з паспортними даними відповідачки ОСОБА_5, вона з 08 червня 2006 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1.

Згідно з паспортними даними відповідачки ОСОБА_4, вона з 24 жовтня 1995 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що вказане нерухоме майно не використовується як місце постійного проживання позичальника та майнового поручителя, оскільки згідно з даними адресно-довідкового сектору ВГРІФО України в Дніпропетровській області станом на 27 травня 2011 року, ОСОБА_4 з 23 грудня 2008 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2

Разом із тим згідно з довідками КП "Жилсервіс-2" від 01 січня 2014 року та 21 січня 2014 року ОСОБА_4 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не надав належної оцінки вказаним доказам, не перевірив чи має ОСОБА_4 інше нерухоме житлове майно у власності, а також не перевірив доводів ОСОБА_4 про те, що вона з 04 червня 2013 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, тобто за адресою предмета іпотеки, а тому дійшов передчасного висновку про те, що вказане житло не використовується як місце постійного проживання позичальника та майнового поручителя.

Суд неправильно витлумачив та не застосував норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , не виконав обов'язків, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо роз'яснення стороні необхідності надання належних доказів, оскільки суд зобов'язаний сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, з урахуванням того, що у даному конкретному спорі відповідачка ОСОБА_4 є слабшою стороною, порівняно з позивачем.

За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості зробити висновок про застосування чи незастосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , що тягне за собою необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.