Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І. суддів: Кадєтової О.В., Леванчука А.О., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Дніпропетровського району в інтересах держави в особі Дніпропетровської райдержадміністрації до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: відділ Держкомзему у Дніпропетровському районі, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чернова Олена Іванівна про визнання нікчемними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки у власність держави, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2014 року,

У червні 2011 року прокурор Дніпропетровського району в інтересах держави в особі Дніпропетровської райдержадміністрації звернувся до суду із зазначеним позовом та посилаючись на те, що державний акт Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії НОМЕР_1 видано із порушенням приписів ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, просив суд визнати нікчемним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,000 га розташованої на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 17 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_10 (який діяв від імені ОСОБА_6) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черновою О.І. і зареєстрований в реєстрі за № 1073; скасувати Державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2008 року, виданий на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № 3321-р від 25 липня 2008 року, на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 2,000 га, виданий на ім'я ОСОБА_6, вартістю 402 916,44 грн; повернути земельну ділянку площею 2,000 га, розташовану на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області у власність держави в особі Дніпропетровської районної державної адміністрації.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року позовні задоволено. Визнано нікчемним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 2,000 га розташованої на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області від 17 лютого 2009 року, укладений між ОСОБА_10 (який діяв від імені ОСОБА_6) та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черновою О.І. і зареєстрований в реєстрі за № 1073.

Скасовано державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2008 року, виданий на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № 3321-р від 25 липня 2008 року, на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 2,000 га, виданий на ім'я ОСОБА_6, вартістю 402 916,44 грн.

Повернуто земельну ділянку площею 2,000 га розташовану на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області у власність держави в особі Дніпропетровської районної державної адміністрації. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2014 року, заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судового збору скасовано та у ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь держави судовий збір по 57,35 грн з кожного.

В іншій частині заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник, порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави в особі Дніпропетровської районної адміністрації) з порушенням приписів ст. 116, 118, 121 ЗК України.

Однак повністю погодитися з таким висновком судів не можна.

Судом установлено, що розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації ОСОБА_11 № 3321-р від 25 липня 2008 року ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, розташовану на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

На підставі зазначеного розпорядження 19 вересня 2008 року головою Дніпропетровської райдержадміністрації ОСОБА_11 на ім'я ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 лютого 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черновою О.І., зареєстрованого у реєстрі за № 1073, ОСОБА_6, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_10, продав вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_7

Відповідно до п. "а" ст. 17 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами було врегульовано у ст. 118 ЗК України. Відповідно до ч. ч. 6-10 ст. 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачалися етапи, процедура передачі у власність громадянина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Відповідно до п. 7 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення питань використання землі. Згідно з п. 2 ст. 21 цього Закону місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Саме голова місцевої державної адміністрації очолює, представляє відповідну місцеву державну адміністрацію та несе відповідальність за виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень.

Так, з вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2014 року, який набрав законної сили, у кримінальній справі відносно голови Дніпропетровської райдержадміністрації ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 364 КК України, заступника начальника відділу Держкомзему у Дніпропетровському районі ОСОБА_12 та громадянина ОСОБА_13 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, вбачається, що зазначені особи визнані винними у незаконному виведенні з державної власності, шляхом зловживання службовим становищем, земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту загальною площею 168 га (у тому числі і земельної ділянки площею 2,000 га, переданої у власність ОСОБА_6 (на підставі Державного акту на земельну ділянку від 19 вересня 2008 року).

Також, з копії вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2014 року вбачається, що 12 лютого 2008 року ОСОБА_11 призначено на посаду голови Дніпропетровської районної державної адміністрації.

24 червня 2008 року головою Дніпропетровської районної державної адміністрації видано розпорядження № 2642 "Про надання дозволу на складання технічної документації про відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства", згідно з яким і ОСОБА_6 одержав такий дозвіл.

Згідно з розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 28 липня 2008 року № 3321-р ОСОБА_6 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку.

Матеріали цивільної справи не містять доказів щодо скасування у встановленому законом порядку такого розпорядження з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) .

Судами не з'ясовано, чи мала право Дніпропетровська районна державна адміністрація, від імені якої діяв її голова, розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення з огляду на п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України та п. 12 Перехідних положень ЗК України (2768-14) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та чи у межах повноважень голови районної державної адміністрації видано розпорядження щодо земельної ділянки на ім'я ОСОБА_6, оскільки вказані обставини мають значення для вирішення питання про недобросовісність набувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим при зверненні з позовом прокурор не зазначив норму закону, якою передбачено визнання правочину між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 нікчемним. Не навели такої норми і суди у мотивувальних частинах судових рішень.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не залежить від добросовісності сторін угоди.

Частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Цивільним кодексом України (435-15) передбачені засади захисту права власності, зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Так, у мотивувальній частині судових рішень не наведено мотивів щодо незаконного заволодіння ОСОБА_7 спірною земельною ділянкою. Крім того, зазначена норма може застосовуватися лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Суди також залишили поза увагою те, що прокурор не звертався з позовом про витребування спірної земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_7, задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2013 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.