Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І., суддів: Кадєтової О.В., Леванчука А.О., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державна виконавча служба Ковельського міськрайонного управління юстиції, Реєстраційна служба Ковельського міськрайонного управління юстиції, про поділ майна подружжя та зняття арешту з нерухомого майна, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог просив суд поділити спільне майно подружжя, до складу якого входить придбаний під час шлюбу житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_1 у м. Ковелі, та визнати за кожним із подружжя Ѕ ідеальної частини спірного нерухомого майна, зняти арешт з указаного нерухомого майна, накладений державним виконавцем з метою виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 коштів за договором позики.

На обґрунтування вимог позивач ОСОБА_6 посилався на те, що, перебуваючи у шлюбі з відповідачем ОСОБА_7, ними з прилюдних торгів придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 595 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Ковелі, однак право власності на це майно зареєстровано лише за ОСОБА_7 Вважав вказане нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя та просив провести його поділ шляхом визнання права власності за кожним із подружжя Ѕ ідеальної частини без поділу в натурі. Також вказував, що державним виконавцем усупереч ст. 73 СК України накладено арешт на все спільне майно подружжя, а не на частку боржника ОСОБА_7 у спільному майні, яка повинна бути виділена в натурі.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2014 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Здійснено поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках по Ѕ ідеальної частини право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами в будинку АДРЕСА_1

Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках по Ѕ ідеальної частини право власності на земельну ділянку площею 595 кв. м, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 м. Ковелі Волинської області, кадастровий номер НОМЕР_1

Знято арешт з належної ОСОБА_6 Ѕ ідеальної частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в будинку АДРЕСА_1 в м. Ковелі Волинської області та Ѕ ідеальної частини земельної ділянки площею 595 кв. м по АДРЕСА_1 у м. Ковелі Волинської області, кадастровий номер НОМЕР_1, що накладенийостановою державного виконавця ВДВС Ковельського МУЮ від 17 грудня 2013 року у виконавчому провадженні № 41269630. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 2010 року до 13 березня 2013 року.

Під час шлюбу ОСОБА_7 придбала з прилюдних торгів 21 березня 2011 року предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку площею 595 кв. м із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, м. Ковель, Волинська область, за ціною 323 212 грн 50 коп. Право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_7 згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 14 квітня 2011 року та платіжного доручення № А4GQ2509005308222 прилюдні торги, на яких було придбане спірне майно, проводилися 21 березня 2011 року, кошти покупець ОСОБА_7 сплатила 24 березня 2011 року.

28 березня 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір безвідсоткової цільової позики на суму 400 000 грн з метою купівлі та подальшого ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Ковелі Волинської області, на строк 2 роки. Відповідно до п. п. 4.1-4.3 договору позика надається в день підписання договору - 28 березня 2011 року.

На підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики відкрито виконавче провадження та постановою державного виконавця ВДВС Ковельського міськрайонного управління юстиції від 17 грудня 2013 року у межах виконавчого провадження № 41269630 про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 боргу у сумі 400 000 грн, 3 % річних та пені у сумі 457 109 грн 20 коп. накладено арешт на все майно боржника, у тому числі на спірне нерухоме майно.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди, встановивши, що під час перебування у шлюбі з позивачем відповідачем ОСОБА_7 21 березня 2011 року придбані вказаний будинок та земельна ділянка, кошти за придбання яких сплачені відповідачем 24 березня 2011 року, виходили з того, що відповідач не довела, що кошти, отримані 28 березня 2011 року у позику, використовувалися для придбання спірного майна, а також відповідач не довела укладення договору позики в інтересах сім'ї за згоди позивача та використання вказаних коштів на ремонт житлового будинку або на інші потреби сім'ї, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані будинок та земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на Ѕ частини ідеальної частки, після поділу майна між подружжям право спільної сумісної власності припиняється, та об'єкт належить сторонам вже на праві спільної часткової власності, частина майна позивача підлягає звільненню з-під арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобою тощо) самостійного заробітку (доходу).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом (ст. 71 СК України).

За змістом ст. 355, ч. 3 ст. 372 ЦК України після поділу майна між подружжям право спільної сумісної власності припиняється, об'єкт належить сторонам вже на праві спільної часткової власності.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Відповідно до ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" (v0006700-76) , за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, суди розглядають вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Отже, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди повно та об'єктивно встановили фактичні обставини справи щодо того, що вказаний будинок та земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на Ѕ частини ідеальної частки, а частина майна позивача підлягає звільненню з-під арешту, правильно визначили спірні правовідносини та обґрунтовано виходили із положень ст. ст. 60, 61, 65, 70, 73 СК України, ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження".

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає змісту ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 03 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.