6-35809св14 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 29.04.2015 Прийняття

головуючого Мартинюка В.І. суддів: Кадєтової О.В., Леванчука А.О. Мостової Г.І. Наумчука М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 20 серпня 2014 року,

У листопаді 2013 року ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_6 та ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено кредитний договір № 1686.

Згідно умов цього договору банк надав відповідачу кредит у розмірі 59 400,00 доларів США на добудову житлового будинку, а позичальник зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 13 % річних та повернути кошти до 02 жовтня 2027 року.

04 жовтня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання позичальника за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки № 1686, згідно умов якого, остання передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,1072 га з розташованим на ній недобудованим житловим будинком (готовністю 57 %), що знаходиться у АДРЕСА_1.

Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконує і станом на 01 серпня 2013 року у нього перед банком виникла заборгованість в розмірі 86 630,04 доларів США (692 433,91 грн за курсом НБУ станом на дату розрахунку), з яких: заборгованість за кредитом становить 56 430,00 доларів США, заборгованість за відсотками 28 232,83 доларів США, пеня - 1 967,21 доларів США.

17 грудня 2012 року між банком і ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір відступлення прав вимоги, зокрема щодо кредитного договору № 1686, укладеного 03 жовтня 2007 року з ОСОБА_6

Також 17 грудня 2012 року між банком і ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, у тому числі й стосовно договору іпотеки № 1686, укладеного 04 жовтня 2007 року з ОСОБА_6

З урахуванням наведеного, позивач просив суд ухвалити рішення, яким: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 692 433,91 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Рішенням Рахівського районного суду від 24 грудня 2013 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1686 від 03 жовтня 2007 року, яка станом на 01 серпня 2013 року складає 692 433,91 грн та складається з заборгованості: за кредитом - 451 044,99 грн, по відсотках - 225 665,01 грн, по пені - 15 723,91 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на земельну ділянку, площею 0,1072 га, з розташованим на ній недобудованим житловим будинком, що розташований в АДРЕСА_1, Рахівського району Закарпатської області. Ступінь готовності незавершеного будівництва становить 75 відсотків і має загальної площі 114,40 кв. м. Кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 серпня 2014 року, рішення Рахівського районного суду від 24 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 порушує зобов'язання за кредитним договором і допустила заборгованість; в силу ст. ст. 33, 39 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання банк вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) (набрав чинності 07 червня 2014 року), згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий (відчужений без згоди власника), при цьому наявні всі умови для застосування цього Закону України.

Однак із такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_6 та ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було укладено кредитний договір № 1686.

Згідно умов указаного договору банк надав відповідачу кредит у розмірі 59 400,00 доларів США на добудову житлового будинку, а позичальник зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 13 % річних та повернути кошти до 02 жовтня 2027 року.

Для забезпечення виконання зобов'язання позичальника за цим кредитним договором між банком та ОСОБА_6 04 жовтня 2007 року було укладено договір іпотеки № 1686, згідно умов якого, остання передала банку в іпотеку земельну ділянку площею 0,1072 га з розташованим на ній недобудованим житловим будинком (готовністю 57 %), що знаходиться у АДРЕСА_1.

Взяті на себе зобов'язання позичальник належним чином не виконував, з огляду на що станом на 01 серпня 2013 року у неї перед банком виникла заборгованість в розмірі 86 630,04 доларів США (692 433,91 грн за курсом НБУ станом на дату розрахунку), з яких: заборгованість за кредитом становить 56 430,00 доларів США; заборгованість за відсотками -28 232,83 доларів США, пеня - 1 967,21 доларів США.

17 грудня 2012 року між банком і позивачем було укладено договір відступлення прав вимоги, зокрема щодо кредитного договору № 1686, укладеного 03 жовтня 2007 року.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 33 та статті 39 Закону № 898-ІV передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 3.1.5 договору іпотеки, укладеного між сторонами, іпотекодержатель має право в разі порушення іпотекодавцем зобов'язань звернути стягнення на предмет іпотеки.

Саме із зазначених норм закону та положень договору іпотеки виходив суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набув чинності Закон № 1304-VII (1304-18) , згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа його не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України (254к/96-ВР) передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

У частині першій статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України.

Норми Закону № 1304-VII (1304-18) , який набрав чинності 07 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 березня 2015 року № 6-44цс15.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційний суд мав право на застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , якщо були б підстави, передбачені нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки у такому разі при ухваленні власного судового рішення, апеляційний суд застосовує закон, який є чинним на час ухвалення такого рішення. Разом з тим, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України підстав, передбачених нормами матеріального та процесуального права, для скасування рішення суду першої інстанції не вказав.

Сам по собі наведений вище Закон України не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд не міг його застосувати, так як його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Оскільки рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів приходить до висновку про його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.