6-7607св15 Про визнання договору застави недійсним - 29.04.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання договору застави недійсним за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 лютого 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 лютого 2007 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра"), укладено договір застави, у тексті якого вказано неіснуючий номер кредитного договору, що забезпечений заставою. Крім того, оспорюваним договором передбачено солідарну відповідальність заставодавця, як майнового поручителя, разом із боржником щодо невиконання останнім умов кредитного договору, що суперечить вимогам ст. 589 ЦК України.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати договір застави від 23 лютого 2007 року недійсним.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 5 лютого 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір застави, укладений 23 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_3, недійсним.

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "Надра" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що договір застави від 23 лютого 2007 року не відповідає вимогам закону, зокрема, ч. 1 ст. 584, ч. 1 ст. 589 ЦК України, оскільки порушена його суть, він забезпечує зобов'язання за кредитним договором, якого не існує. Крім того, він містить елементи фінансового поручительства, тому є недійсним.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, при цьому також зазначив, що наданий відповідачем доказ - примірник договору з внесеними виправленнями не є належним доказом, оскільки в договорі застави не зазначена дата виправлення, тому висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи, рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 23 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 6/5/2007/840-К/228. У забезпечення належного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором № 6/5/2007/908-К/228 23 липня 2007 року з ОСОБА_3 укладено договір застави.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Відповідно до положень ст. 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Статтею 14 Закону України "Про заставу" передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, про що було зазначено вище, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Так, суд касаційної інстанції зазначив необхідність перевірити, на забезпечення якого кредитного договору укладено договір застави. Скасування судових рішень не означає, що апеляційний суд при новому судовому розгляді без виконання цих вказівок повинен автоматично ухвалити протилежне рішення.

Судом установлено, що з тексту укладеного сторонами договору застави вбачається, що всі істотні умови щодо розміру та строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опису предмета застави, договором застави передбачено. Також дотримано умови щодо форми договору та його нотаріального посвідчення.

Отже, правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, таких як отримання грошових коштів за кредитним договором, використання їх за цільовим призначенням, укладення договору страхування та інше.

У зв'язку з цим висновок суду, що договір застави не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є передчасним.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Так, у суді апеляційної інстанції, представник банку, на підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що при виготовленні тексту договору застави було допущено описку в номері договору, тобто замість № 6/5/2007/840-К/228 помилково зазначено № 6/5/2007/908-К/228, надав суду докази, а саме оригінал договору застави для огляду в судовому засіданні, в якому цю описку було виправлено нотаріусом та завірено печаткою нотаріуса.

Також представником банку було повідомлено про причини неподання таких доказів до суду першої інстанції, а саме у зв'язку з відсутністю представника при розгляді справи й зазначено, що 19 березня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль марки TOYOTA RAV 4, який належить ОСОБА_3, що є майновим поручителем ОСОБА_4 за його зобов'язаннями згідно з кредитним договором № 6/5/2007/840-К/228 від 23 лютого 2007 року, переданий в заставу ПАТ "КБ "Надра".

При цьому для вчинення виконавчого напису банком було передано нотаріусу оригінал договору застави № 6/5/2007/980-З/229, в якому нотаріусом вже були внесені виправлення.

Таким чином, на час ухвалення рішення судом першої інстанції 11 червня 2014 року, виправлення в договір застави вже були внесені.

Крім того, згідно з копією витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження було накладено на автомобіль марки TOYOTA RAV 4 на підставі договору застави № 6/5/2007/980-З/229 по кредиту ОСОБА_4 за кредитним договором № 6/5/2007/840-К/228 від 23 лютого 2007 року.

За змістом ст. 215, 315 ЦПК України в описовій частині рішення суд повинен зазначити пояснення осіб, які брали участь у справі та докази, досліджені судом; в мотивувальній частині суд повинен зазначити мотиви, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази.

Однак апеляційний суд у порушення зазначених вимог закону надані представником банку докази до уваги не взяв, не відобразив їх наявність ані в описовій, ані в мотивувальній частинах судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дослідив наданий представником банку виправлений екземпляр договору застави та не дав йому належної правової оцінки; дійшовши висновку, що оспорюваний договір застави укладений не в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 6/5/2007/840-К/228 від 23 лютого 2007 року, не з'ясував у забезпечення якого іншого кредитного договору був укладений даний договір застави.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 5 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.