Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Сихівський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення,

за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення (повторне заочне) Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Сихівський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 лютого 2012 року між сторонами укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Н.Я., згідно якого ОСОБА_5 подарувала йому квартиру АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру зареєстроване ним у встановленому законом порядку. Вищезазначений договір дарування не містить умов чи застережень щодо обов'язку надати відповідачу ОСОБА_5 право проживання в квартирі чи залишення за нею такого права після укладення договору. На неодноразові звернення до відповідача з проханням знятися з реєстрації в спірній квартирі, яка належить йому на праві приватної власності з 28 лютого 2012 року, відповідач не реагує. Окрім цього, у червні 2013 року ОСОБА_5 самовільно з ОСОБА_7, без погодження з позивачем, вселилися у спірну квартиру. Стверджує, що відповідач перешкоджає йому у вільному користуванні, володінні та розпорядженні квартирою. Зазначає, що ОСОБА_5 є його матір'ю, однак протягом багатьох років вони не проживають однією сім'єю, в тому числі і на момент укладення договору дарування. Враховуючи викладене, позивач просив усунути перешкоди в користуванні власністю, визнати відповідача такою, що втратила право на користування житлом та виселити.

Рішенням (повторним заочним) Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Сихівський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у зв'язку із відчуженням спірної квартири право власності ОСОБА_5 припинилося тому всі правомочності власника, тобто, право володіння, користування та розпорядження майном, право власника використовувати належне йому помешкання для проживання інших осіб також припинилося із укладанням договору дарування.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Судами встановлено, що жодних угод між позивачем та відповідачкою про користування спірною квартирою не було укладено. Крім того, до укладення договору дарування 28 лютого 2012 року ОСОБА_5 була власником спірної квартири АДРЕСА_1, та була в ній зареєстрована, однак, фактично не проживала в ній ще з 2010 року.

Згідно вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

Таким чином суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачка зареєстрована у спірній квартирі як попередній власник, та відповідно мала право на розпорядження, володіння та користування спірною квартирою лише до укладання 28 лютого 2012 року договору дарування квартири.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення (повторного заочного) Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2014 року та ухвали апеляційного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення (повторне заочне) Сихівського районного суду м. Львова від 23 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Сихівський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.