6-6534св15 Про визнання державних актів про право власності на землю недійсними, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод у здійсненні права володіння та користування земельною ділянкою - 29.04.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Луб'янської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, управління Держземагентства у Синельниківському районі Дніпропетровської області, третя особа - приватне підприємство "Велес", про визнання державних актів недійсними, скасування державної реєстрації права власності, усунення перешкод у здійсненні права володіння та користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року, додаткове рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 лютого 2015 року,

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 30 липня 2011 року на підставі договорів купівлі-продажу вона придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,2500 га для ведення особистого господарства. Державні акти про право власності на земельні ділянки були нею зареєстровані у встановленому законом порядку, тому вона правомірно набула право власності на землю. З жовтня 2011 року між нею та суміжним землевласником, ОСОБА_4, стали виникати спори відносно порядку використання земельних ділянок, оскільки відповідачка самовільно проклала на земельній ділянці межу у вигляді паркану, яка відмежовує значну частину належної їй земельної ділянки. Згідно з геодезичним звітом - загальна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, обчислена за результатами геодезичної зйомки складає 0,4641 га, з яких: 0,2285 га для ведення особистого господарства; 0, 2357 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. За її заявою відділом Держкомзему у Синельниківському районі була проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства і в акті від 5 грудня 2011 року зазначено, що згідно з кадастровими планами, складеними приватним підприємством "Велес" за результатами польових геодезичних робіт на земельній ділянці по АДРЕСА_1 спостерігається, що на початку вулиці земельна ділянка має 36,60 м, а наприкінці значно звужується до 18,51 м, у той час як у ОСОБА_4 земельна ділянка наприкінці городу розширюється. У даному акті зазначено, що вона користується земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0, 2357 га, тому вважала, що ОСОБА_4 користується частиною належної їй земельної ділянки.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила суд на підставі положень ст. ст. 125, 126, 152, 158 ЗК України привести межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до державних актів на землю від 12 листопада 2010 року та зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою шляхом зносу частини сараю літ. Б-1, гаражу літ. Г-1, частини фундаменту від демонтованої вбиральні літ. Ж-1, огорожі № З; стягнути з відповідача судові витрати та витрати за проведення експертизи.

У листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що згідно з державним актом на право власності на землю від 1996 року їй належить земельна ділянка загальною площею 0,39 га, яка була передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_2. Згідно з державним актом на право власності на землю від 17 липня 1996 року ОСОБА_6 належала земельна ділянка загальною площею 0,50 га, яка була йому передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1, після смерті якого його дружина ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 7 вересня 2007 року, до складу якої входила земельна ділянка площею 0,50 га. Для продажу житлового будинку АДРЕСА_1 треба було присвоїти кадастрові номери земельним ділянкам, але приватне підприємство "Велес" замість визначення та присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці виготовила ОСОБА_5 нові державні акти на право власності на землю з невірними розмірами, які не співпадають з державним актом, що належав померлому ОСОБА_6 У подальшому за договором купівлі-продажу від 30 липня 2011 року ОСОБА_5 продала зазначені земельні ділянки ОСОБА_3, після чого з останньою виник спір щодо меж земельних ділянок, який у добровільному порядку вирішити немає можливості.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд: визнати недійсними державні акти від 12 листопада 2010 року на земельну ділянку площею 0,2500 га для ведення особистого господарства і площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності на вищезазначені земельні ділянки за ОСОБА_3; усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_3 відновити межі земельних ділянок без накладання; звільнити самовільно зайняту площу належної їй земельної ділянки, прибрати паркан та вкопані залізобетонні стовпи; стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки від 12 листопада 2010 року, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства. Скасовано державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_3 У решті позову ОСОБА_4 відмовлено.

Додатковим рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 3 жовтня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 лютого 2015 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_3 не надано належних та достатніх доказів порушення ОСОБА_4 порядку користування земельною ділянкою. При цьому ОСОБА_6, попередній власник, та ОСОБА_4 правомірно набули право власності на спірні земельні ділянки згідно з нормами земельного законодавства станом 1995 рік, тому, встановивши невідповідність між відведеною у власність ОСОБА_4 та фактично використовуваною нею земельною ділянкою, суд задовольнив вимоги останньої в частині визнання державних актів від 12 листопада 2010 року недійсними та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_2. На підставі рішення Луб'янської сільської ради Дніпропетровської області від 23 лютого 1995 року ОСОБА_4 передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,39 га, а саме площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і площею 0,14 га для ведення особистого підсобного господарства, отримано державний акт на право приватної власності на землю. Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 17 липня 1996 року, виданим на ім'я ОСОБА_6, йому виділена на праві власності земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га для ведення особистого підсобного господарства.

7 вересня 2007 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, після смерті свого чоловіка - ОСОБА_6, яке складається з житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,50 га, що знаходиться по АДРЕСА_1.

З метою відчуження належного їй нерухомого майна ОСОБА_5 звернулася до приватного підприємства "Велес" для отримання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, внаслідок чого були виконані землевпорядні роботи та складений кадастровий план земельної ділянки. За наслідками землевпорядних робіт та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам ОСОБА_5 були видані державні акти про право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд від 12 листопада 2010 року та земельну ділянку площею 0,2500 га для ведення особистого господарства від 12 листопада 2010 року.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 30 липня 2011 року ОСОБА_5 продала зазначені земельні ділянки ОСОБА_3 Після набуття останньою права власності на земельні ділянки між сторонами по справі виникли суперечності стосовно меж земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право

власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року № 6-2цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) судам роз'яснено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі ст. 377 ЦК України, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК України Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27 квітня 2007 року (997-16) і згідно зі ст. 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. З 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 5 листопада 2009 (1702-17) року.

Таким чином, згідно з договорами купівлі-продажу від 30 липня 2007 року, посвідченими приватним нотаріусом та зареєстрованими в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ОСОБА_3 набула право власності на спірні земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,25 га у розмірах та на умовах, на яких вони належали ОСОБА_5

Проте суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_3 правомірно придбала спірні земельні ділянки у ОСОБА_5, яка в свою чергу отримала їх на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 7 вересня 2007 року від ОСОБА_6, який на підставі рішення Луб'янської сільської ради Дніпропетровської області від 23 лютого 1995 року отримав державний акт на право приватної власності на землю.

Частиною 2 ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) .

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Разом із тим суди, взявши за доказ висновок комісійної судової земельно-технічної експертизи від 14 травня 2014 року, не звернули уваги, що він є неповним, суперечливим та містить арифметичні помилки, не врахували заперечення ОСОБА_3 проти висновків вказаної експертизи та показання експертів у судовому засіданні, які підтвердили, що при визначенні розмірів земельних ділянок вони допустили арифметичні помилки.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Проте суди в порушення ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України зазначені вище вимоги закону не врахували, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, і дійшли передчасного висновку про позбавлення ОСОБА_3 права власності на спірні земельні ділянки, залишивши поза увагою те, що договори купівлі-продажу на підставі яких вони були придбані не визнані недійсними.