Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мартинюка В.І., суддів: Кадєтової О.В., Леванчука А.О., Мостової Г.І., Наумчука М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення безпідставно набутих коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2015 року,

У червні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому просив стягнути з них безпідставно набуті кошти у розмірі 41 548 грн та судові витрати у солідарному порядку.

На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 08 квітня 2006 року між ним та ОСОБА_7, яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_8, укладений у простій формі попередній договір, відповідно до умов якого вона отримала грошові кошти у розмірі 5 200 доларів США, що є еквівалентом 41 548 грн, для подальшого укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що свої зобов'язання за попереднім договором ОСОБА_7 не виконала, договір купівлі-продажу не уклала та гроші не повернула, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 безпідставно набуті кошти в сумі 41 548 грн та судовий збір у сумі 644 грн 40 коп., а всього 42 192 грн 40 коп.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2015 року заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення безпідставно набутих коштів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 41 496 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 529 грн 66 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено за безпідставністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 квітня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, будучи в шлюбі з ОСОБА_8, укладений в простій формі попередній договір, відповідно до умов якого вона отримала кошти у розмірі 41 548 грн, що є еквівалентом 5 200 доларів США, для подальшого укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений попередній договір, згідно якого ОСОБА_7 отримала від позивача грошові кошти для подальшого укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки у подальшому договір купівлі-продажу не був укладений, то відповідач безпідставно набув грошові кошти, тому вважав, що на підставі ст. 1212 ЦК України такі кошти підлягають стягненню з відповідачів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на час отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_6 грошових коштів - 08 квітня 2006 року, перебувала у фактичному користування відповідача ОСОБА_7

Право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_7 набула лише 03 липня 2008 року на підставі рішення 6 сесії V скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області, що підтверджується державним актом серії НОМЕР_1 (а .с. 9).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи позивача про укладення між сторонами попереднього договору спростовуються розпискою відповідача про отримання грошових коштів та відсутністю самого попереднього договору. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на те, що видані відповідачем ОСОБА_7 довіреності на ім'я ОСОБА_6 у 2006 році та 17 лютого 2009 року не можуть свідчити про надання останньому земельної ділянки в користування, оскільки він був наділений усіма повноваженням щодо вказаної земельної ділянки, у томі числі і правом відчуження на користь третіх осіб. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав, що відповідачем ОСОБА_7 безпідставно набуті кошти, які саме вона повинна повернути позивачу. Також суд послався на те, що, оскільки земельна ділянка передана ОСОБА_7 безкоштовно у приватну власність рішенням сільської ради, тому вона є її особистою приватною власністю, а матеріали справи не містять доказів, що отримані кошти витрачені в інтересах сім'ї, у зв'язку з чим вважав, що підстави для стягнення коштів з ОСОБА_8 відсутні.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України (435-15) .

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604- 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, яка за змістом ст. 360-7 ЦК України є обов'язковою для всіх судів України.

З наявної у матеріалах справи розписки вбачається, що ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_6 5 200 доларів США за земельну ділянку АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Отже, як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою його зберігання та передачі для придбання земельної ділянки.

Крім того, грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору.

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суди першої та апеляційної iнстанцiй дійшли неправильного висновку про те, що кошти отримані відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору відносно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

Виходячи з викладеного, судами попередніх інстанцій допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до ст. 338 ЦПК України ухваленні судами рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 20 січня 2015 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.