6-2244св15 Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 29.04.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Південний" до товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго", ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестмотек" про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року,

У листопаді 2013 року публічне акціонерне товариства акціонерний банк "Південний" (далі - ПАТ АБ "Південний") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 11 січня 2008 року між банком та ТОВ "Південенерго" й додатковими угодами до цього кредитного договору, останнє отримало кредит на загальну суму у розмірі 21 млн. грн зі сплатою 14 % річних до 31 січня 2013 року. Цього ж дня між банком та ОСОБА_3, а 17 квітня 2013 року - з товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестмотек" (далі - ТОВ "Інвестмотек"), були укладені договори поруки, за якими останні поручилися солідарно відповідати за виконання ТОВ "Південенерго" кредитних зобов'язань за указаним кредитним договором. Оскільки позичальник та поручитель не виконували зобов'язання за вказаними договорами, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість станом на 14 листопада 2017 квітня 2014 року у розмірі 20 899 276 грн 95 коп., яку позивач просив стягнути з позичальника.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 липня 2014 року позовні вимоги ПАТ АБ "Південний" задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Південенерго", ТОВ "Інвестмотек", ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ "Південний" заборгованість за кредитним договором від 11 січня 2008 року у розмірі 20 899 276 грн 95 коп., яка складається з: заборгованості за кревним договором - 16 454 488 грн 72 коп.; заборгованості по відсоткам - 4 444 788 грн 23 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 січня 2008 року з ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Південний" до ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Південенерго", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині позовних вимог до товариства та закрити провадження в цій частині.

Отже, судові рішення оскаржуються в частині вимог до ТОВ "Південенерго", тому в іншій частині не переглядаються (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що законодавством визначено обов'язок банку протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання пред'явити вимогу до поручителя, а не обов'язок звернутися до суду з позовом.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, банк звернувся до суду з позовом до поручителя після спливу шестимісячного строку, тому порука є припиненою.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 11 січня 2008 року між ПАТ АБ "Південний" та ТОВ "Південенерго" було укладено кредитний договір та додаткові угоди до нього, відповідно до умов яких позичальник отримав кредит у розмірі 21 млн. грн зі сплатою 14 % річних з кінцевим строком повернення до 31 січня 2013 року .

На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 11 січня 2008 року між банком та ОСОБА_3, а 17 квітня 2013 року з ТОВ "Інвестмотек" були укладені договори поруки, за якими останні поручилися солідарно відповідати за виконання ТОВ "Південенерго" кредитних зобов'язань за указаним кредитним договором.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що оскільки позичальник та поручитель не виконували зобов'язання за вказаними договорами, на вимоги банку не реагували, утворилася заборгованість станом на 14 листопада 2013 року у розмірі 20 899 276 грн 95 коп. При цьому апеляційний суд, не звернув уваги на те, що в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором взагалі відсутній.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору від 11 січня 2008 року банк зобов'язався відкрити позичальнику кредитну лінію у розмірі 21 млн. грн, а позичальник зобов'язався повернути заборгованість за кредитною лінією та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17 % річних.

У подальшому розмір відсотків за користування кредитом неодноразово змінювався і додатковою угодою від 29 грудня 2012 року до кредитного договору змінено п. 1.1 кредитного договору, яким, з урахуванням змін, визначено, що позичальник зобов'язується повернути заборгованість за кредитним договором 31 січня 2013 року та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 14 % річних. У разі невиконання позичальником графіка зниження ліміту кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною даного договору і міститься у додатку до договору, розмір відсоткової ставки збільшується до 24 % річних на суму невиконання графіка. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною кредитного договору та набирає чинності з дати її укладення.

Тобто, нарахування відсотків за збільшеною відсотковою ставкою здійснюється з 1 лютого 2013 року.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

З вказаного випливає, що проценти є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно зі ст. 625 ЦК України - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Отже, позивачем здійснювалось нарахування процентів за підвищеною ставкою - 24 % річних, за невиконання (неналежне виконання) графіка зниження ліміту кредитної лінії (порушення грошового зобов'язання), що є заходом цивільно-правової відповідності за порушення грошового зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суд передчасно стягнув відсотки за підвищено ставкою у розмірі 1 650 448 грн 87 коп., оскільки підвищені відсотки є пенею та не обґрунтував відмову у застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України, про яке просило товариство.

Також апеляційний суд не дав оцінки тому, що позивачем здійснювалось нарахування процентів за невиконання (неналежне виконання) графіку зниження кредитної лінії (порушення грошового зобов'язання) за підвищеною ставкою - 24 % з 28 вересня 2012 року, тоді як згідно з умовами договору таке нарахування можливе лише з 1 лютого 2013 року, тобто дня, слідуючого за днем повернення кредиту, яким є 31 січня 2013 року. Вказане призвело, на думку товариства, до стягнення надлишково нарахованих відсотків за підвищено ставкою за період з 28 вересня 2012 року по 31 січня 2013 року у розмірі 407 088 грн 49 коп.

Отже, апеляційний суд не врахував, що підвищені відсотки є засобом цивільно-правової відповідальності, оскільки є наслідком неналежного виконання ТОВ "Південенерго" обов'язку щодо своєчасного повернення коштів, тобто неналежного виконання грошового зобов'язання.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині позовних вимог до ТОВ "Південенерго" не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2014 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Південний" до товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.