Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Коротуна В.М., Дем'яносова М.В., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Швейпром", про визнання недійсним договору позики, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 січня 2013 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики, на підставі якого останній отримав грошові кошти у сумі 55 тис. грн. та на підтвердження даного факту власноручно написав розписку.

Відповідно до вказаного договору ОСОБА_5 зобов'язаний був повернути позику до 1 лютого 2013 року. Починаючи з 2 лютого 2013 року, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення позики, проте ОСОБА_5 зобов'язання за договором позики не виконав.

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень, позивач посилаючись на ст.ст. 611, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, ст. 88 ЦПК України просив стягнути з відповідача на свою користь суму позики в розмірі 55 тис. грн, суму процентів за договором позики в розмірі 6 365 грн 68 коп., суму втрат від інфляції в розмірі 6 270 грн, суму 25% річних в розмірі 20 685 грн 50 коп., суму пені в розмірі 150 975 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа - ТОВ "Фірма Швейпром", про визнання недійсним договору позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірний договір позики та розписка були вчинені ним за відсутністю його волевиявлення та під впливом погроз з боку керівництва ТОВ "МІК", на якому працював ОСОБА_4

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики № 1 від 21 січня 2013 року в розмірі 55 тис. грн; 3 % річних за користування грошовими коштами за період з 21 січня 2013 року по 5 серпня 2014 року в розмірі 6 365 грн 68 коп.; індекс інфляції за період з 1 лютого 2013 року по 1 липня 2014 року в розмірі 6 270 грн; 25 % річних від суми своєчасно не повернутого боргу відповідно до п. 7 Договору позики за період з 2 лютого 2013 року по 5 серпня 2014 року в розмірі 20 685 грн 50 коп; пеню в розмірі 5 тис. грн, а також сплачений при зверненні з позовом до суду судовий збір у розмірі 933 грн 21 коп., а всього - 94 254 грн 18 коп.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пені у розмірі 5 тис. грн. змінено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 пеню в розмірі 50 тис. грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди, задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошових коштів згідно розписки від 21 січня 2013 року, оскільки в установлений договором строк відповідач не повернув отриману ним позику. Крім того, ОСОБА_5 не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір позики був вчинений проти його волі та в наслідок фізичного чи психологічного тиску із боку ТОВ "МІК".

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру пені, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом, правомірно визначив розмір стягуваної суми пені.

Зокрема, докази та обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження судами і при їх дослідженні та встановленні судами дотримані норми процесуального та матеріального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків оскаржуваних судових рішень не спростовують.

Керуючись ч.2 ст. 332, ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2014 року в частині, що незмінена апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Запорізької області від 3 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.