Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й.(судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області (далі - Управління) про зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління, у якому просив: визнати протиправною відмову Управління в призначенні ОСОБА_3 пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати Управління призначити з 26 грудня 2014 року зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року скасовавно рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано неправомірною відмову Управління у призначенні пенсії ОСОБА_3 відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Управління призначити ОСОБА_3 пенсію відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 26 грудня 2014 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами встановлено, що 18 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом від 23 грудня 2014 року № 4514/03 Управління відмовило позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з тим, що станом на 1 січня 1993 року ОСОБА_3 проживав в зоні гарантованого добровільного відселення лише 1 рік 4 місяці 16 днів, що підтверджується довідкою Красносільської сільської ради від 14 липня 2010 року № 757.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу зі зниженняи пенсійного віку є правомірним.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив, з того, що станом на 1 січня 1993 року позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення 4 роки та 4 місяці, отже, має право на зниження пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) та додатково на 2 роки за 4 роки проживання у цій зоні, тобто зниження його пенсійного віку за вказаними нормами Закону становитиме 5 років та один рік додатково як особа, яка відпрацювала на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Положеннями частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХП (далі - Закон № 796-ХП (796-12) ) визначено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 15 Закону № 796-ХП підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (z1566-05) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХП.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з довідки Красносільської сільської ради від 14 липня 2010 року № 757, що позивач дійсно проживав у зоні добровільного відселення з 26 грудня 1960 року по 27 серпня 1990 року у с.Липне Володимирецького району Рівненської області.

Даний населений пункт у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (106б-91-п) "Про організацію виконання Постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію Законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 було видане посвідчення громадянина постраждалого від Чорнобильської катастрофи НОМЕР_1

Відповідно до статті 14 Закону № 796-ХП, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, потерпілі які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

Наявність у позивача вищезазначеного посвідчення, є достатнім підтвердженням того, що він на протязі не менше 2 років проживав або постійно працював саме у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відмова відповідача, яка ґрунтується на відсутності документів, які підтверджували відомості про постійне місце проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, є неправомірною.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги, що позивач через роботу в Спеціалізованому ремонтно будівельному управлінні Рівненської облспоживспілки з 16 березня 1984 року по 11 квітня 1989 року, яка знаходиться в м.Рівне, міг проживати в іншому місці, оскільки зазначені обставини ґрунтуються лише на припущеннях відповідача і жодними доказами не підтверджуються.

Суд апеляційної інстанцій повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого судового рішення.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 5 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.