Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Маляренка А.В., Нагорняка В.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна з незаконного володіння, зобов'язання повернути власність після скасування попереднього рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2014 року,

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комунального підприємства "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" (далі - КП "Одеське МБТІ") про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна та зобов'язання повернути у власність квартиру АДРЕСА_1.

Позивачка посилалась на те, що довічно утримувала колишнього власника житла ОСОБА_7, квартира вибула з її власності поза її волею та відповідачі незаконно нею володіють.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2011 року провадження у справі в частині вимог ОСОБА_4 до КП "Одеське МБТІ" про зобов'язання скасувати записи про реєстрацію закрито.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2011 pоку, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна з незаконного володіння, зобов'язання повернути у власність задоволено частково.

Витребувано майно ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_5, ОСОБА_6

У задоволенні інших вимог відмовлено.

У 2012 році ОСОБА_6 звернулась з заявою про скасування зазначеного рішення суду за нововиявленими обставинами. В обґрунтування заяви зазначала, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2011 року ОСОБА_5 було визнано недієздатним. Оскільки на момент розгляду справи суду про це не було відомо, просила рішення скасувати.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2012 року заяву ОСОБА_6 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами було задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2011 року скасовано, а справу призначено до розгляду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Витребувано майно ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_1, із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року в частині витребування майна ОСОБА_4, а саме: квартиру АДРЕСА_1, із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без змін. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що на підставі договору довічного утримання ОСОБА_4 з 02 червня 1999 року була власником спірної квартири, а тому при укладенні 24 червня 2004 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, зазначена квартира вибула з володіння ОСОБА_4 поза її волею.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2009 року, яким було визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 листопада 2010 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 Отже, правовстановлюючий документ за яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на квартиру відсутній, у зв'язку з чим з 22 листопада 2010 року вона не є власником квартири АДРЕСА_1

Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що на час укладення договору довічного утримання діяла ст. 128 ЦК України 1963 року, за змістом якої виникнення права власності не пов'язувалось з реєстрацією, а пов'язувалось з моментом передачі речі або розпорядчого документа. Скасування рішення суду про розірвання договору довічного утримання мало своїм наслідком поновлення дії договору довічного утримання з моменту його укладення в 1999 році, а відтак і поновлення права власності ОСОБА_4 з цієї ж дати. Смерть ОСОБА_7 припинила дію договору довічного утримання, разом із тим надала право ОСОБА_4 здійснювати розпорядчі повноваження щодо спірного нерухомого майна.

Також судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення не вирішив питання за позовними вимогами ОСОБА_4 про зобов'язання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повернути спірне майно їх у власність, хоча посилався на відсутність підстав для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог в мотивувальній частині рішення. А тому правильно зазначив в резолютивній частині рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_4

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та з їх оцінкою.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2014 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.