Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Коротуна В.М.,

Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства "Магістральне" про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Львівського комунального підприємства "Магістральне" на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2015 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Львівського комунального підприємства "Магістральне" (далі - ЛКП "Магістральне") про стягнення заборгованості, мотивуючи вимоги тим, що за договорами від 30 грудня 2003 року, 26 квітня 2005 року, 28 квітня 2006 року та від 29 червня 2006 року він надавав ЛКП "Магістральне" юридичні послуги. Разом з тим, розрахунки за надані послуги згідно договірних положень із ним не проведено, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 12 597, 97 грн. Крім того, розмір штрафу за прострочення виконання боржником зобов'язання становить 3 149, 49 грн, 3 % річних складають 1 769, 4 грн, а інфляційні втрати - 10 970, 36 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ЛКП "Магістральне" на користь ОСОБА_2 12 347, 97 грн заборгованості за надані юридичні послуги, 3 % річних у розмірі 1 699, 37 грн та інфляційні втрати у розмірі 9 657, 26 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ЛКП "Магістральне" просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства у встановлений строк.

За змістом норми ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитору від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у відповідача перед позивачем виникло грошове зобов'язання, яке він визнав 17 квітня 2008 року тим самим перервавши строк позовної давності. У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання настає відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України.

Отже встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2013 року та ухвала апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2015 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Магістральне" відхилити, рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.