Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Коротуна В.М.,

Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест Компані Консалтинг", про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року,

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ТОВ "Західбудінвест Компані Консалтинг", про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 4 073 677 доларів США - заборгованості за тілом кредиту, 1 773 327,50 доларів США заборгованості за відсотками, пеню за прострочення сплати за кредитом у розмірі 386 260,90 доларів США, пеню за прострочення сплати за відсотками в розмірі 43 454,85 доларів США, а всього: 6 276 720,44 доларів США та 3 219 грн судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник указує на те, що договір поруки від її імені було підписано не нею, а іншою особою. За клопотанням відповідача було призначено відповідну експертизу, яка не була проведена з вини позивача, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Крім цього не зважаючи на клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи для надання відомостей про відповідність суми заборгованості рішення було ухвалено за відсутності товариства, що призвело до не з'ясування фактичного розміру боргу. Також судами порушено норми ч. 1 ст. 192 ЦК України та стягнуто суму заборгованості в доларах США, а не з переведенням іноземної валюти в гривню по курсу, встановленому НБУ на день ухвалення рішення. Ще заявник наголосила на тому, що судом не перевірено період нарахування пені.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Установлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року задоволено клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи з метою з'ясування чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 в договорі поруки від 29 вересня 2008 року № 010/14/03/569 самою ОСОБА_3 (а. с. 124125, т. 2).

Листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 березня 2014 року № 85/86/14-32 справу було повернуто без проведення експертизи у зв'язку з неоплатою вартості судово-почеркознавчої експертизи (а. с. 131, т. 2).

Що стосується строків нарахування пені слід зазначити, що виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України (435-15) "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч. 3 ст. 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Таким чином суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-25 цс15.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача із заявою про застосування таких строків.

Крім цього розгляд справи в суді першої інстанції проводився 30 вересня, 11 жовтня, 07 листопада, 05 грудня, 18 грудня 2013 року, 29 серпня, 10 вересня 2014 року. Рішення ухвалено 19 вересня 2014 року.

Заявником не вказано та не надано доказів про перешкоджання суду в з'ясування фактичного розміру боргу протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) ).

Згідно ст. ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275 (z0730-01) ) банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті на території України на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Пунктом 2 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено право банку на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) здійснювати валютні операції, в тому числі надавати кредити у іноземній валюті, та відповідно вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Отже встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі її представника ОСОБА_4 відхилити, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.