6-1641св15 Про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - 22.04.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківський прав та стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_5, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 2006 року по 2008 рік перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Посилаючись на те, що він не приймає участі у вихованні дитини, не спілкується та не цікавиться нею, не надає матеріальної допомоги на її утримання, позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4 та стягнути з нього аліменти на утримання доньки у розмірі ј частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Позбавлено ОСОБА_4 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_6 у розмірі ј частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06 квітня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по відношенню до дитини, не спілкується із нею і не приймає участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні. У зв'язку з цим з відповідача також стягнуто аліменти на утримання дитини.

Апеляційний суд погодився із мотивами та висновками районного суду, посилаючись на те, що новий чоловік позивачки взяв на себе батьківські обов'язки відносно малолітньої ОСОБА_4, вона називає його батьком.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції частково не відповідає.

Судами встановлено, що з 2006 року по 2008 рік ОСОБА_3 перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалась на те, що ОСОБА_4 не приймає участі у вихованні їхньої дитини, не спілкується та не цікавиться нею, не надає матеріальної допомоги на її утримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. 15-16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) , позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив тверджень відповідача про те, що з 2013 року через хворобу матері відповідач не міг постійно спілкуватися із дитиною, проте надавав позивачці матеріальну допомогу на утримання доньки.

Той факт, що ОСОБА_4 шукає роботу та виїхав до іншої країни, де намагається набути статусу вимушеного переселенця, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав. Крім того, цей факт свідчить і про те, що відповідач намагався зробити кошти для утримання дитини.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки висновку органу опіки і піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 10 червня 2013 року, не встановив на якій підставі він дійшов висновку про те, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям та здоров'ям, а також не надає позивачеві матеріальної допомоги на утримання дитини.

Таким чином висновки суду апеляційної інстанції про умисне ухилення відповідача від виконання обов'язків по вихованню дитини носять характер припущень, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України і основані на формальному переписі поданих позивачкою доказів без їх належної оцінки.

Отже, задовольняючи позов, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України доводів сторін по суті позовних вимог не перевірив; фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином не встановив; не визначився які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; належним чином не обґрунтував висновку про позбавлення відповідача батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, відносно малолітньої ОСОБА_6 та не навів достатніх правових підстав для такого висновку.

Разом з тим, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судових рішень в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. У цій частині судові рішення відповідають фактичним обставинам справи та положенням ст. ст. 180, 182 СК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення відповідача батьківських прав скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.