Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Коротуна В.М., Умнової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна фінансова інспекція в Чернігівській області, ОСОБА_21, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Докійчук Наталія Вікторівна, про визнання недійсними договорів міни та визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 6 березня 2014 року,

У червні 2013 року заступник прокурора Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду в інтересах держави з указаним позовом до відповіжачів, у якому просив визнати недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок, укладені 29 грудня 2007 року між відповідачами, від імені яких діяла за довіреністю ОСОБА_21, та ОСОБА_3 та визнати незаконними відповідні державні акти на право приватної власності на земельні ділянки.

Посилався на оплатний характер договорів міни та на те, що фактично відбулось відчуження земельних ділянок, які позивачі отримали у власність на їхню частку (пай) в обмін на земельні ділянки, що отримані не в рахунок частки (паю), чим було порушено накладений законодавством мораторій на відчуження таких земельних ділянок, прокурор просив на підставі пункту 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року позов задоволено.

Визнано недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок, укладені між відповідачами в особі ОСОБА_21 та ОСОБА_3 29 грудня 2007 року, а також визнано незаконними відповідні державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташовані поза межами населеного пункту на території Іванівській сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, видані ОСОБА_3 Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 6 березня 2014 року суду першої змінено, виключено з мотивувальної частини висновок про удаваність договорів міни від 29 грудня 2007 року і посилання на ст. 235 ЦК України як на підставу вирішення спору. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсними договорів міни земельних ділянок та визнання незаконними відповідних державних актів на право приватної власності на земельні ділянки скасовані та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із удаваності оспорюваних договорів міни як таких, що приховують договори купівлі-продажу, та із порушення сторонами мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) .

Змінюючи рішення суду першої інстанції шляхом виключення із мотивувальної частини посилання на удаваність правочинів та на ст. 235 ЦК України як підставу вирішення позову, суд апеляційної інстанції, пославшись на Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам із часток (паїв)" (899-15) , дійшов висновку, що сторонами договорів порушено мораторій на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, тобто п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , оскільки земельні ділянки площею 0,01 га, які надані ОСОБА_3 в обмін на земельні ділянки відповідачів, не є такими, що отримані в порядку зазначеного Закону.

Проте з такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Установлено, що відповідачі (крім ОСОБА_3) отримали право на земельні частки (паї) та на підставі відповідних розпоряджень голови Чернігівської районної державної адміністрації реалізували своє право на земельну частку (пай) та отримали у власність земельні ділянки (рілля та пасовища) в межах Іванівської сільської ради Чернігівського району, що було посвідчено державними актами на право власності на земельні ділянки. Цільове призначення вказаних земельних ділянок - для ведення особистого селянського господарства.

29 грудня 2007 року між відповідачами, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_21, та ОСОБА_3 були укладені договори міни, за умовами яких власники земельних ділянок, отриманих на підставі Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) передали у власність останній належні їм земельні ділянки в обмін на земельні ділянки, які розташовані на території Киїнської сільської ради Чернігівського району, зокрема в селі Киїнка по вулиці Кільцевій і доплатою.

Зазначені земельні ділянки були придбані ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу у ОСОБА_23, їх цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, проте ці землі отримані не за рахунок земель, виділених на частку (пай).

Згідно з пунктом 15 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України (2768-14) (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Аналіз статті 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та пунктів 3, 5 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 (v0288219-03) дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою "пай на пай".

Проте за умовами оскаржуваних договорів міни, власники земельних ділянок, отриманих на підставі Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (899-15) передали у власність належні їм земельні ділянки в обмін на земельні ділянки, які були придбані за договором купівлі-продажу з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та отримані не за рахунок земель, виділених на частку (пай).

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України у повній мірі не визначився з характером правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За викладених обставин ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може залишатися в силі, оскільки ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенні норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.