Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Завгородньої І.М., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 09 вересня 1997 року від спільного шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_5 15 грудня 1999 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано. ОСОБА_5 є курсантом денного відділення III курсу Державного вищого навчального закладу "Одеське морехідне училище рибної промисловості ім. Олексія Соляника" 1-го рівня акредитації. У зв'язку з навчанням ОСОБА_5 потребує матеріальної допомоги. Угода про добровільну сплату аліментів на повнолітнього сина між батьками відсутня.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліменти на останнього у розмірі Ѕ частини від доходу щомісячно але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_2 і до закінчення сином навчання, тобто до 09 вересня 2020 року.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі ј частини щомісячно від доходу ОСОБА_4, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до закінчення навчання ОСОБА_5, тобто з 10 вересня 2015 року до 07 липня 2016 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 у зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 як мати ОСОБА_5 не вправі звертатись до суду з даним позовом, оскільки просила стягнути аліменти на користь сина, а не на свою користь.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції повістю погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що від спільного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

15 грудня 1999 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_4 за рішенням суду примусово стягувалися аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 виповнило 18 років.

ОСОБА_3 мешкає та зареєстрована разом із сином ОСОБА_5, який знаходиться на її утриманні.

ОСОБА_5 є курсантом денного відділення III курсу Державного вищого навчального закладу "Одеське морехідне училище рибної промисловості ім. Олексія Соляника" 1-го рівня акредитації. Початок навчання - 01 вересня 2012 року, закінчення - 07 липня 2016 року, що підтверджуються довідкою вказаного навчального закладу від 09 липня 2015 року № 556.

Статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Правовідносини обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України (2947-14) , яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів слід враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року № 6-1296цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) , обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

У разі заявлення позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_3 не мала права звертатися до суду з вказаним вище позовом.

Разом з тим, ОСОБА_3 уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути аліменти з ОСОБА_4 саме на користь повнолітнього ОСОБА_6, який продовжує навчання та у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги (а. с. 36).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте, суд першої інстанції не виконав свої процесуальні обов'язки та не сприяв залученню повнолітнього сина сторін до участі у справі, отже не розглянув спір по суті.

Разом з тим, апеляційний суд позбавлений права усунути вказані вище порушення суду першої інстанції в силу вимог процесуального закону.

Таким чином, суд першої інстанції у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України на вказані вище положення закону уваги не звернув, доводів та заперечень сторін не перевірив, не встановив усіх фактичних обставин справи, не дотримався вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не звернув уваги на вимоги ст. 199 СК України та роз'яснення, викладені у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) , не вирішив питання про залучення ОСОБА_5 до участі у справі та не розглянув спір по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Враховуючи викладене, судами неправильним застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.