Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Гримич М.К., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області про відшкодування моральних збитків, спричинених внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків, за касаційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області на рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 грудня 2014 року,

У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області (далі - ВВДФСС) про відшкодування моральних збитків, спричинених внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 2000 року по 10 березня 2006 року він перебував у трудових відносинах з сільськогосподарським виробничим кооперативом "Росія". У жовтні 2003 року з позивачем ОСОБА_6 стався нещасний випадок на виробництві. У результаті трудового каліцтва, пов'язаного з виробництвом ОСОБА_6 встановлено ІІІ групу інвалідності з 40 % стійкої втрати професійної працездатності.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1-3, 21, 28, 34, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання", ст. ст. 1167- 1169 ЦК України, позивач просив суд стягнути з ВВДФСС на його користь 40 тис. грн в рахунок відшкодування моральних збитків.

Рішенням Великобілозерського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 грудня 2014 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 10 тис. грн моральних збитків, спричинених внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ВВДФСС просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При розгляді справи судами встановлено, що з 2000 року і до 10 березня 2006 року ОСОБА_6 перебував у трудових відносинах з сільськогосподарським виробничим кооперативом "Росія" за професією охоронець. Звільнений був на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін. У жовтні 2003 року з ним стався нещасний випадок на виробництві. 31 жовтня 2003 року актом розслідування нещасного випадку на виробництві було поставлено діагноз (п. 9): "здавлення правої кисті, відкриті переломи 2, 3, 4, 5 пальців, пошкодження сухожилля розгібателей 2, 3, 4, 5 пальців". На протязі 11 років позивач лікується від травми, яку отримав на виробництві. Висновком МСЕК від 02 березня 2004 року позивачеві встановлено втрату професійної працездатності на 45 %, а при повторному огляді МСЕК від 31 вересня 2009 року - 40 % втрати професійної працездатності.

Частиною 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції до набрання чинності Законів України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) і від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) ) встановлено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Це підтверджується також роз'ясненням Конституційного Суду України, даним у Рішенні від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 (v001p710-04) у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування).

Отже, положення ст. ст. 21, 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, чинній до прийняття зазначених вище Законів України, передбачали обов'язок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

Також, згідно з п. 22 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено на 2007 рік дію абзацу четвертого ст. 1 (у частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту "е" п. 1 ч. 1 загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Підпункт "е" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", якою було передбачено страхову виплату застрахованій особі за моральну шкоду, виключено нa підставі Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) , що набрав чинності 20 березня 2007 року.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Суд першої інстанції, ухвалюючи у справі судове рішення про часткове задоволення даного позову, виходив з того, що право на відшкодування моральної шкоди виникло в позивача 02 березня 2004 року, тобто до набрання чинності як Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , так і Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-У "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (717-16) , що набрав чинності з 30 березня 2007 року, тому позивач правомірно звернувся про відшкодування моральної шкоди саме до ВВДФСС.

Визначаючи суму страхової виплати позивачу за моральну шкоду саме в розмірі 10 тис. грн, районний суд врахував ступінь втрати працездатності позивача, те що він переносить фізичний біль від отриманого професійного захворювання, значний час проходив лікування, те що позивач є працездатним, оскільки встановленням ІІІ групи інвалідності лише обмежено умови, в яких він може працювати, крім того врахував те, що травма отримана позивачем, також внаслідок і його вини, що зменшує ступінь його фізичних і душевних страждань.

Апеляційний суд при розгляді справи в апеляційному порядку погодився з висновками районного суду і встановив, що доводи апеляційної скарги таких висновків районного суду не спростовують.

Оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України та ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому, керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області відхилити.

Рішення Великобілозерського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.