Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д. суддів: Дербенцевої Т.П., Попович О.В., Журавель В.І., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2015 року,

У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство УкрСиббанк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), звернулося до суду з позовом про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_3, як позичальника, та ОСОБА_4, як поручителя, заборгованості за кредитним договором, оскільки позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 11119226000 від 19 лютого 2007 року, що був укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2015 року, позовні вимоги ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку 318 490,79 грн - заборгованість за кредитним договором № 11119226000 від 19 лютого 2007 року, укладеного між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі скаржник ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2015 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідачу ОСОБА_3 був наданий кредит згідно умов кредитного договору, сума, яка була зарахована на його рахунок відповідача є гривневим еквівалентом кредиту у швейцарських франках. При цьому враховуючи, що зобов'язання було забезпечене порукою, наявна заборгованість по договору кредиту підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя.

Проте повністю погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій не можна з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 лютого 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого згідно ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2012 року є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 11119226000, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 45 070 швейцарських франків, що дорівнює 184 180,27 грн для придбання транспортного засобу марки "Nissan Теаnа" на строк з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2014 р. зі сплатою 9,2% річних.

Зазначений транспортний засіб відповідно до договору застави від 19 лютого 2007 року було передано відповідачем позивачу у заставу для забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором кредиту.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 1/11119226000-П, за яким ОСОБА_4, як поручитель, зобов'язалася відповідати перед кредитором за зобов'язаннями боржника ОСОБА_3 у повному обсязі та як солідарні боржники.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Однак судами попередніх інстанцій не було перевірено чи виконав банк свої зобов'язання згідно п 1.1 кредитного договору, а саме чи надав позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 45 070 швейцарських франків.

Як вбачається із матеріалів справи, стороною позивача не було надано жодного доказу на підтвердження належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

При цьому, беручи до уваги надану стороною відповідача копію виписки за особовим рахунком, згідно якої на рахунок ОСОБА_3 20 лютого 2007 року була зарахована сума у розмірі 177 125,10 грн, суди, порушуючи принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві, дійшли передчасного висновку, що це є належним доказом отримання позичальником кредитних коштів у розмірі передбаченому п. 1.1 кредитного договору.

Крім того, судами не було перевірено правильність розрахунку заборгованості та дотримання стороною позивача вимог ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Згідно положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, висновок судів попередніх інстанцій ґрунтується на припущеннях, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України є неприпустимим.

Крім того, заслуговують на уваги доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції умов проведення заочного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та зі змісту заочного рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2015 року, сторони брали участь у судових засіданнях та надавали відповідні пояснення з приводу даного спору, а тому підстав, передбачених ст. 224 ЦК України, для проведення заочного розгляду справи не було.

На зазначене суди попередніх інстанцій уваги не звернули.

При цьому, посилання в касаційній скарзі на необґрунтованість висновку суду щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження у справі є безпідставними, з огляду на те, що стороною відповідача не було наданих належних та допустимих доказів відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, до розгляду якої сторона відповідача просила зупинити провадження.

Безпідставним є також посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій умов солідарного стягнення заборгованості, враховуючи, що зазначена солідарна відповідальність ОСОБА_4 передбачена укладеним договором поруки та ст. 554 ЦК України.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановили фактичні обставини справи та ухвалили рішення з порушенням норм ст.ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, а тому рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню. При цьому, враховуючи положення ст. 338 ЦПК України, а також встановлений факт порушення норм матеріального та процесуального права судами обох інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343- 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

Касаційну ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2015 року задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.