Про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги - 15.06.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Вузівський" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року,

У серпні 2013 року Комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Вузівський" (далі - КП "ЖКС "Вузівський") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що відповідачі, які є споживачами житлово-комунальних послуг, несвоєчасно та не в повному розмірі вносять плату за користування такими послугами, унаслідок чого у них перед позивачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 6 366 грн 33 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року позов КП "ЖКС "Вузівський" задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь КП "ЖКС "Вузівський" у рівних частках заборгованість за користування ліфтом та вивіз ТБВ ТОВ "Союз" сміття в розмірі 145 грн 94 коп., по 72 грн 97 коп. із кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року скасовано, позов КП "ЖКС "Вузівський" задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь КП "ЖКС "Вузівський" заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 6 366 грн 33 коп.

У задоволенні вимог КП "ЖКС "Вузівський" до ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року, що було помилково скасовано.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що наявна заборгованість за надані позивачем житлово-комунальні послуги підлягає стягненню лише зі ОСОБА_3, яка є власником квартири АДРЕСА_1. При цьому судом зазначено про відсутність доказів на підтвердження невиконання позивачем житлово-комунальних послуг.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 22 лютого 1999 року є власником квартири АДРЕСА_1.

У вказаній квартирі крім неї проживає та зареєстрований із 2007 року її син, ОСОБА_4

Відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг, які надає КП "ЖКС "Вузівський".

Звертаючись до суду з указаним позовом, КП "ЖКС "Вузівський", з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути зі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у солідарному порядку заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 6 366 грн 33 коп., з яких 6 220 грн 39 коп. - заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, 139 грн 44 коп. - оплата послуг за користування ліфтом та 6 грн 50 коп. - оплата за вивіз сміття ТВБ ТОВ "Союз".

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення

(з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права і обов'язки споживача та виконавця. А саме: правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством, а обов'язком є оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Виконавець зобов'язанийзабезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів;підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зазначали про те, що послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкової території позивачем взагалі не надавалися або надавалися у неналежному вигляді та об'ємі, на підтвердження чого надали їх чисельні звернення та звернення інших мешканців будинку до різних установ, у тому числі й до самого позивача.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини

пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції з

урахуванням вищезазначених положень закону, встановлених у справі обставин та вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України дійшов правильного по суті висновку про задоволення позову в частині стягнення зі ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як споживачів послуг, заборгованості лише за користування ліфтом та вивіз сміття, надання яких підтверджується належними й допустимими доказами та не заперечується відповідачами.

Відмовляючи у задоволенні вимог КП "ЖКС "Вузівський" про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, суд першої інстанції правильно виходив із недоведеності та безпідставності вказаних вимог через відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження надання таких послуг відповідачам та надання їх у відповідному вигляді й об'ємі.

Такі висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України зазначені положення закону та обставини справи не врахував і помилково скасував рішення суду першої інстанції, зазначивши про наявність підстав для стягнення із власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в повному обсязі, зокрема за утримання будинку та прибудинкової території, при цьому апеляційний суд не взяв до уваги, що матеріали справи не містять відомостей про відведення та затвердження площі прибудинкової території, як це передбачено положеннями ст. 42 ЗК України та постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 869 (869-2011-п) .

Крім того, під час вирішення справи апеляційним судом взято до уваги тільки докази, надані позивачем, і не обґрунтовано такий свій висновок та не зазначено, чому саме докази позивача суд вважає належними, не наведено доводів про те, чому не приймає доказів, наданих відповідачами.

Отже, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду Одеської області від 7 липня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2015 року.