484/788/15-ц Про стягнення депозитного банківського вкладу - 15.06.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення депозитного банківського вкладу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_7 звернулася до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 вересня 2013 року між нею та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") укладений договір банківського вкладу "Стандарт на 12 місяців" шляхом оформлення заявки в одному із відділень банку в Автономній Республіці Крим, за умовами якого вона внесла на депозитний рахунок 11 488,21 грн на 366 днів, до 26 вересня 2014 року, з процентною ставкою 18 % річних та періодом нарахування відсотків за вкладом 1 місяць.

У зв'язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим з 2014 році позивач проживає у Первомайському районі Миколаївської області та є громадянкою України.

У січні 2015 року вона звернулася до відповідача з вимогою повернути депозитний вклад, однак їй було відмовлено з тієї підстави, що банк припинив свою діяльність у Криму.

Посилаючись на викладене та незаконність відмови у видачі депозитного вкладу, позивач просила суд стягнути з відповідача суму вкладу у розмірі 11 488,21 грн, відсотки згідно з умовами договору за період з 27 вересня 2014 року по 01 березня 2015 року - 872,47 грн, 687,13 грн - неустойку за вказаний період, 1 194,75 грн - інфляційні витрати та 145,41 грн - три відсотки річних.

У подальшому ОСОБА_7 збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача на її користь суму вкладу - 11 488,21 грн, відсотки за депозитом за період з 26 вересня 2013 року по 19 червня 2015 року в розмірі 3 399,25 грн, неустойку - 1 432,57 грн за період з 27 вересня 2014 року по 19 червня 2015 року; інфляційні витрати - 4 905,45 грн, три відсотки річних - 221,90 грн.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2015 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_7 задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_7 18 760,97 грн, з яких: 11 488,21 грн - сума банківського вкладу; 2 145,41 грн - проценти за договором банківського вкладу; 4 905, 45 грн - інфляційні втрати; 221,90 грн - 3 % річних.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_7 судовий збір у розмірі 365,40 грн та на користь держави 267,96 грн.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2015 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем надано всі наявні у неї документи, які підтверджують укладення з відповідачем договору банківського вкладу, а банком не спростовано факту наявності депозитних зобов'язань між ним та позивачем, факту наявності платіжних банківських документів про внесення вкладів позивачем на загальну суму 11 488, 21 грн.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до заяви від 23 вересня 2011 року № SAMDN28000719984243 позивачем у ПАТ КБ "ПриватБанк" було оформлено вклад "Копилка" з особовим рахунком НОМЕР_1 та видано електронну ощадну книжку.

Згідно з квитанцією позивачем на вказаний рахунок було перераховано 11 490 грн.

У подальшому 26 вересня 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір депозитного вкладу "Стандарт на 12 місяців", за умовами якого ОСОБА_7 у регіональному відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк", яке знаходиться у м. Белогорськ, було відкрито рахунок за договором НОМЕР_2.

Грошові кошти у сумі 11 488,21 грн, які знаходилися на рахунку за вкладом "Копилка", за згодою позивача, були переведені банком на вказаний вище рахунок на 366 днів до 26 вересня 2014 року, з процентною ставкою 18 % річних та періодом нарахування відсотків за вкладом 1 місяць.

З квітня 2014 року ОСОБА_7 проживає в с. МигіяПервомайського району Миколаївської області.

У січні 2015 році позивач звернулася до ПАТ КБ "ПриватБанк" про виплату грошових коштів за депозитним вкладом, проте листом від 14 січня 2015 року відповідачем було відмовлено з посиланням на те, що кошти вносились у відділенні банку на території АР Крим, яка на даний час окупована.

Крім того, банк запропонував ОСОБА_7 реструктуризацію вкладу, на що остання не погодилася.

На теперішній час грошові кошти відповідачем не повернуто.

Відповідно до частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до п. 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) (далі - Положення № 516), грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Пунктом 2.9 Положення № 516 (z1256-03) передбачено, що укладення договору банківського рахунку та договору банківського вкладу (депозиту) може здійснюватися відокремленим підрозділом банку - юридичної особи за наявності належним чином оформленої уповноваженим особам довіреності на підписання документів.

Відповідно до п. 2.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (z0056-99) , будь-яка система обліку повинна забезпечити хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на підставі первинних документів.

Таким чином, відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку.

Пунктом 3.3 глави 3 Положення № 516 (z1256-03) передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком.

Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.

ПАТ КБ "ПриватБанк" на виконання вимог законів України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (z0056-99) , Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (z0790-11) , а також вимог ч. 2 ст. 27, ст. ст. 58, 59, 64 ЦПК України не надало суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та відповідачем не укладались зазначені договори банківського вкладу, не відкривалися рахунки за цими договорами, не надходили грошові кошти до банку, доказів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням тощо.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, про те, що оскільки стороною укладених договорів банківського вкладу є ПАТ КБ "ПриватБанк", то згідно з чинним законодавством, яке регулює цей вид правовідносин, зобов'язання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, а не його кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків судів попередніх інстанцій, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.