Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу та виконання робіт частково удаваними, визнання особи покупцем та визнання особи замовником з переведенням відповідних прав та обов'язків за договорами, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу та виконання робіт частково удаваними, визнання особи покупцем та визнання особи замовником з переведенням відповідних прав та обов'язків за договорами.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 3 жовтня 2012 року між ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу № Ч-128А/52, цього ж дня між ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_7 укладено договір виконання робіт № Ч-ДР128А/52, згідно умов яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зобов'язались виконати роботи по будівництву багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та передати у власність ОСОБА_5 квартиру № 1 у вказаному будинку. Посилаючись на те, що відповідач на час укладення зазначених договорів була неповнолітня та не мала коштів на купівлю нерухомості, квартиру фактично за власні кошти придбано позивачем, просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу від 3 жовтня 2012 року № Ч-128А/52, укладеного між ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_7 в частині покупця удаваним. Визнано покупцем за договором купівлі-продажу від 3 жовтня 2012 року № Ч-128А/52, укладеного між ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_7 - ОСОБА_4 з переведення відповідних прав та обов'язків. Визнано договір виконання робіт від

3 жовтня 2012 року № Ч-ДР128А/52, укладеного між ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_6 в частині замовника удаваним. Визнано замовника за договором виконання робіт від 3 жовтня 2012 року № Ч-ДР128А/52, укладеного між ОСОБА_5 та приватним підприємцем ОСОБА_6 - ОСОБА_4 з переведенням відповідних прав та обов'язків. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2014 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2014 року та залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2014 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в силу положень ст. 235 ЦК України договір купівлі-продажу квартири та договір виконання робіт є удаваним в частині покупця, оскільки обов'язки покупця за договором виконувались позивачем, який домовлявся про їх істотні умови, за власні кошти оплатив вартість квартири, а відповідач формально вписана у договори як покупець та замовник, тому фактично покупцем спірного майна є позивач.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини другої статті 59, частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним,

2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі належно оцінених доказів поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України) дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки як вбачається із матеріалів справи належних та допустимих доказів на доведення заявлених позовних вимог позивачем не надано.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2014 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу та виконання робіт частково удаваними, визнання особи покупцем та визнання особи замовником з переведенням відповідних прав та обов'язків за договорами залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.