6-44999св14 Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - 18.03.2015 Прийняття

головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І.., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року,

У квітні 2009 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 29 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № IFIWGK00000283, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 60 300 доларів США із сплатою 12 % річних строком до 29 березня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 03 березня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку нерухоме майно трикімнатну квартиру № 3, загальною площею 95,83 кв. м, житловою площею 57,14 кв. м, з коморами у підвалі, площею 15,0 кв. м та 7,72 кв. м, по АДРЕСА_1.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_6 свої зобов'язання виконувала неналежним чином, станом на 19 червня 2013 року за нею утворилась заборгованість у розмірі 54 349,28 доларів США, що еквівалентно

434 250 грн 74 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 46 273,76 доларів США; заборгованості за відсотками - 7 241,94 доларів США; заборгованість за комісією - 50,97 доларів США; пеня - 782,61 доларів США.

На погашення вказаної заборгованості ПАТ КБ "ПриватБанк" просило звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у зазначеній квартирі.

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 листопада 2014 року, позов задоволено частково. На погашення заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором від 29 лютого 2008 року № IFIWGK00000283 у розмірі 427 565 грн 69 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23 березня 2008 року, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 95,83 кв. м, шляхом надання ПАТ КБ "ПриватБанк" права на продаж від свого імені будь-якій особіпокупцеві у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з усіма повноваженнями, необхідними для здійснення продажу предмета іпотеки. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Із матеріалів справи вбачається, що 29 лютого 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № IFIWGK00000283, відповідно до п. 8.1 якого остання отримала кредит у розмірі 60 300 доларів США із сплатою 12 % річних строком до 29 березня 2028 року (а. с. 47).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 03 березня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідачка передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 78).

Згідно з наданим банком розрахунком, станом на 19 червня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 54 349,28 доларів США, що еквівалентно 434 250 грн 74 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 46 273,76 доларів США; заборгованості за відсотками - 7 241,94 доларів США; заборгованість за комісією - 50,97 доларів США; пеня - 782,61 доларів США (а. с. 8992).

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 16 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частини, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором.

Відповідно до ст. 40 Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Разом з тим, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову банку, апеляційний суд не врахував, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про заставу", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) .

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Підставою для прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) стала втрата значних коштів громадянами України внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти. У пояснювальній записці до проекту зазначеного закону вказувалося, що через знецінення національної валюти десятки тисяч людей не мають можливості обслуговувати кредитні зобов'язання за споживчими кредитами в іноземній валюті. Банки та інші фінансові установи масово звертають стягнення і примусово вилучають у таких боржників рухоме і нерухоме майно. Це викликає гостре незадоволення у людей і напруження у суспільстві.

Отже, зазначений закон було прийнято з метою підтримки громадян України, які мають невиконані зобов'язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів), укладеними з фінансовими установами та банками України, шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та пропонувалося мінімалізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації.

Основною метою прийняття Закону (1304-18) , як зазначалося у пояснювальній записці, є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.

Проаналізувавши норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , можна зробити висновок, що вони містять як норми матеріального права, так є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що саме поняття "мораторій" є відстроченням виконання зобов'язань, що встановлюються на певний термін.

Матеріали цивільної справи містять докази того, що відповідачка отримала кредит в іноземній валюті на придбання житла, загальна площа такого нерухомого житла не перевищує 140 кв. м і зазначене житлове приміщення передане банку в іпотеку.

Разом з тим судам необхідно встановити, чи має відповідачка інше нерухоме житлове майно у власності та чи не є вона суб'єктом Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" (3206-17) .

За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості зробити висновок про застосування чи незастосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) , що тягне за собою необхідність скасування ухвали суду апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.