Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Калашнікової О.В.,

Горбатюка С.А.,

Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Приватного підприємства "Цесія" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі № 804/53/15 за позовом Дніпропетровської міської ради до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

Дніпропетровська міська рада звернулася до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області, за участю Прокуратури Дніпропетровської області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області № 04-08-02-13/11950 від 05.12.2014 року "Про усунення виявлених порушень".

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами ревізії 05.12.2014 року відповідачем складено вимогу № 04-08-02-13/11950 "Про усунення виявлених порушень", якою позивача безпідставно зобов'язано забезпечити повернення об'єктів нерухомого майна у загальній кількості 29 одиниць до комунальної власності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, Приватне підприємство "Цесія" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх змінити.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 27.10.2014 року по 21.11.2014 року, відповідно до ухвали Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24.10.2014 року у справі № 200/18527/14-к, на підставі направлень від 27.10.2014 року №№ 1714, 1715, 1716, відповідачем проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпропетровської міської ради за період з 01.01.2012 року по 30.09.2014 року. За результатами ревізії складено Акт № 08-20/41 від 28.11.2014 року, в якому зафіксовані виявлені порушення.

На підставі Акту, Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області винесено вимогу № 04-08-02-13/11950 від 05.12.2014 року про усунення виявлених ревізією порушень, якою зобов'язано позивача забезпечити повернення об'єктів нерухомого майна у загальній кількості 29 одиниць до комунальної власності.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна вимога є законною, винесена відповідачем в межах повноважень наданих йому чинним законодавством України та підлягає обов'язковому виконанню позивачем.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 185 КАС України визначено, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу даної норми вбачається, що право на апеляційне оскарження постанов суду першої інстанції мають як сторони та інші особи, які беруть участь у справі, так і особи, які не брали участі у справі. Проте, обов'язковою умовою такого оскарження для осіб, які не брали участі у справі, є вирішення судом питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів '…' (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень до підконтрольної установи.

Обов'язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, як предмета адміністративного спору є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, тобто обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов'язків.

Предметом спору у справі є правомірність винесення Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області оскаржуваної вимоги № 04-08-02-13/11950 від 05.12.2014 року по відношенню саме до Дніпропетровської міської ради.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Цесія" залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості юридичного впливу оскаржуваної вимоги № 04-08-02-13/11950 від 05.12.2014 безпосередньо на права та обов'язки Приватного підприємства "Цесія".

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є помилковим лише в частині, яка стосується суб'єкта апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити рішення шляхом зміни його мотивування.

Керуючись статтями 220, 222, 225, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Цесія" задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року змінити, шляхом зміни мотивування рішення.

В решті ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.