Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 08.06.2016 Прийняття

головуючого Мартинюка В.І., суддів: Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року та касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року,

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 27 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_8 укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 36/08-К21, відповідно до якого останній відкрито кредитну лінію на суму 789 000 грн зі сплатою 18 % річних строком до 26 лютого 2023 року. Всього ОСОБА_8 отримала у кредит 650 105 грн 60 коп.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 лютого 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_6 укладений договір поруки, відповідно до якого останній поручився за виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

ОСОБА_8 порушила умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 17 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 1 621 825 грн 47 коп.

У подальшому позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 954 941 грн 20 коп.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 12 листопада 2015 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 085 475 грн 40 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_9, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційних скарг, вважає, що касаційна скарга ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" має бути задоволена, а касаційна скарга представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задоволена частково.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення з вимогою до поручителя.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд посилався на те, що банк пред'явив вимогу до боржників та встановив поручителю новий строк виконання зобов'язання, а тому шестимісячний строк не пропущено.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано.

Судами встановлено, що 27 лютого 2008 року між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_8 укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії "№ 36/08-К21, відповідно до якого останній відкрито кредитну лінію на суму 789 000 грн зі сплатою 18 % річних строком до 26 лютого 2023 року. Всього ОСОБА_8 отримала у кредит 650 105 грн 60 коп.

ОСОБА_8 порушила умови виконання кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 17 квітня 2014 року за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 1 621 825 грн 47 коп., що складається зі: строкової заборгованості за кредитом - 361 988 грн 43 коп.; простроченої заборгованості по кредиту - 168 315 грн; строкової заборгованості по відсоткам - 6 683 грн 27 коп.; простроченої заборгованості по відсоткам - 152 797 грн 28 коп. та пені - 932 041 грн 49 коп.

21 травня 2015 року позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 12 травня 2015 року становила 1 954 941 грн 20 коп., що складається із: строкової заборгованості по кредиту - 320 768 грн 43 коп.; простроченої заборгованості по кредиту - 209 535 грн; строкової заборгованості по відсоткам - 4 445 грн 83 коп.; простроченої заборгованості по відсоткам - 194 074 грн коп. та пені - 1 226 117 грн 64 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Апеляційний суд, стягуючи пеню у розмірі 356 651 грн 84 коп., вказав, що позивачем пропущений річний строк для стягнення штрафних санкцій, а тому вважав, що зазначена сума пені складає розмір пені за один рік.

Проте суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що банком наданий розрахунок заборгованості, відповідно до якого він просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 226 117 грн 64 коп. за період з 12 травня 2014 року по 12 травня 2015 року, тобто в межах річного строку (а. с. 6264).

Ці обставини судом не перевірені.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Умови договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в такому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у цій нормі) не є строком захисту порушеного права (строком позовної давності), а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), то інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов'язки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Пунктом 5.1 договору поруки визначено, що порука припиняється із припиненням зобов'язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не пред'явив вимоги до поручителя.

Відповідно до п. 7.3 кредитного договору договір набирає чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

У зв'язку з порушенням умов виконання кредитного договору банк у липні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про звернення стягнення на предмет іпотеки. 28 серпня 2014 року направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості у строк до 15 вересня 2014 року (а. с. 82). Тобто банк на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строки виконання основних зобов'язань за кредитним договором.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року (справа № 6-190цс14).

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно зробив висновок, що позивачем не пропущений шестимісячний строк для пред'явлення позову до поручителя.

Однак при стягненні суми заборгованості, апеляційний суд не вирішив питання щодо розгляду клопотання відповідача про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України (а. с. 135139).

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, розмір строкової заборгованості по кредиту складає 320 768 грн 43 коп.; простроченої заборгованості по кредиту - 209 535 грн. Розмір пені становить 1 226 117 грн 64 коп., що значно перевищує розмір заборгованості.

Враховуючи те, що законодавець відніс питання зменшення розміру пені на розсуд суду, то апеляційний суд має розглянути питання про зменшення неустойки, оскільки відповідач, як поручитель, є найменш захищеною стороною у договірних правовідносинах.

Враховуючи те, що апеляційним судом в повному обсязі не перевірено матеріали справи, не враховано збільшення позовних вимог та розмір пені в межах річного строку, яка значно перевищує розмір заборгованості по кредиту, то рішення апеляційного суду належить скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ