Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: дочірнє підприємство "Продмашжитло", Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, про позбавлення права користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати недійсним ордер від 29 липня 2014 року, виданий ОСОБА_4; виселити його без надання іншого житлового приміщення з кімнат № 225-226-226а в гуртожитку по АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Позов мотивувала тим, що їй, як працівнику публічного акціонерного товариства "Полтавський машинобудівний завод" (далі - ПАТ "Полтавський машинобудівний завод"), для проживання надано кімнату в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, в якій вона проживала разом із сином та чоловіком ОСОБА_4, який не був зареєстрований за даною адресою. 30 липня 2014 року їй стало відомо про те, що ОСОБА_4 отримав ордер на кімнати № 225-226-226а де вона проживає, та зареєструвався. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31липня 2014 року шлюб між нею та ОСОБА_4 розірвано.

Вважала, що ОСОБА_4 неправомірно отримав ордер на житлове приміщення та зареєструвався в ньому, оскільки шлюбні відносини між ними закінчились, а тому звернулась з даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 6 жовтня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним ордер від 29 липня 2014 року, виданий ОСОБА_4, та виселено ОСОБА_4 з житлового приміщення № 225-226-226а за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_4 з житлового приміщення №225-226-226а за адресою: АДРЕСА_1 скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, справу передати на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Визнаючи ордер від 29 липня 2014 року, виданий на ім'я ОСОБА_4, недійсним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно виходив із того, що при видачі спірного ордера дочірнім підприємством "Продмашжитло" (далі - ДП "Продмашжитло") було порушено процедуру видачі ордеру на вселення, а саме ордер

ОСОБА_4 видано без відповідного рішення ПАТ "Полтавський машинобудівний завод" та на займане жиле приміщення.

Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Установлено, що на підставі наказу ПАТ "Полтавський машинобудівний завод" від 12 листопада 2013 року ОСОБА_3, яка проживала в кімнатах № 225-226 по АДРЕСА_1, надано кімнату № 226а. Того ж дня та з нею укладено договір найму житла на кімнати № 225-226,226а.

29 липня 2014 року ДП "Продмашжитло" на ім'я ОСОБА_4 видано ордер на поселення в гуртожитку.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 31 липня 2014 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЖК УРСР ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно зі ст. 59 ЖК УРСР ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Таким чином, установивши, що спірні кімнати зайняті ОСОБА_3, суд дійшов правильного висновку про визнання ордера недійсним з підстав, передбачених приписами ч. 2 ст. 58 ЖК УРСР.

Однак з судовими рішеннями в частині вирішення питання щодо виселення ОСОБА_4 погодитися не можна з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_4 з житлового приміщення № 225-226-226а за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ордер, на підставі якого ОСОБА_4 вселився до вказаного житла, визнано недійсним, а тому останній підлягає виселенню.

Скасовуючи рішення місцевого суду в цій частині та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що визнанням недійсним ордеру та відсутність згоди ОСОБА_3 на реєстрацію ОСОБА_5 не є підставою для виселення останнього.

Однак наведені висновки не відповідають вимогам закону.

Установлено, що з 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали разом у гуртожитку по АДРЕСА_1.

Гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 перебуває на балансі ПАТ "Полтавський машинобудівний завод", а ДП "Продмашжитло" здійснює обслуговування будинку та прибудинкової території на підставі договору. Питання щодо прийняття рішення щодо поселення осіб до гуртожитку відноситься до компетенції ПАТ "Полтавський машинобудівний завод".

Згідно наказу ПАТ "Полтавський машинобудівний завод" від 30 вересня 2013 року ОСОБА_3, яка проживала в кімнаті № 220 по АДРЕСА_1, переселено в кімнати № 225-226.

На підставі наказу ПАТ "Полтавський машинобудівний завод" від 12 листопада 2013 року ОСОБА_3 надано кімнату № 226а.

Того ж дня та з нею укладено договір найму житла на кімнати № 225-226, 226а. Зі змісту даного договору вбачається, що членами сім'ї

ОСОБА_3 є син ОСОБА_6, 2007 року народження, інших членів сім'ї останньої, у томі числі ОСОБА_4, не вказано.

Згідно довідки ДП "Продмашжитло" ОСОБА_4 зареєстрований у гуртожитку по АДРЕСА_1 у кімнатах № 225-226, 226а з 30 липня 2014 року, тобто після отримання ордера.

Вирішуючи спір, суди вірно визначили відсутність неправомірності у діях ОСОБА_4 при отриманні ордера.

При цьому у порушення вимог ст.ст. 213, 303, 316 ЦПК України суд не з'ясував дійсні правовідносини сторін, а саме, чи мав ОСОБА_4 право користування житловими приміщеннями до видачі йому ордера на спірні кімнати, чи було його вселено з дотриманням встановленого законом порядку, тобто як члена сім'ї ОСОБА_3 та чи є правові підстави для його виселення.

Вирішуючи питання в частині позовних вимог щодо виселення суди не врахували приписи ст. 117 ЖК УРСР, а саме можливість виселення без надання іншого жилого приміщення.

Так, згідно зі ст. 117 ЖК України у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення.

У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з іншим підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Тобто суди не вирішили питання щодо правової підстави ОСОБА_4 користування спірними кімнатами.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення в частині позовних вимог про виселення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 6 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2014 року в частині позовних вимог про виселення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 6 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.