Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., ШтеликС.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Уманська районна державна нотаріальна контора Черкаської області, про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, державної реєстрації права власності на частину земельної ділянки, визнання права власності на спадкове майно за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 листопада 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5, після смерті якої залишилося спадкове майно у вигляді будинку з надвірними спорудами в с. Текуча Уманського району Черкаської області, приватизованої земельної ділянки біля нього площею 0,3285 га та земельної ділянки площею 7,7085 га, розташованої на території Текучанської сільради Уманського району Черкаської області. Спадкоємцями після її смерті є він та його брат - ОСОБА_4 10 грудня 2014 року йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частини спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, наданої для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради Уманського району, ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки цього ж майна.

Оскільки рішенням апеляційного суду Черкаської області від 5 березня 2015 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог до Текучанської сільської ради Уманського району про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивач вважає себе єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10 грудня 2014 року Уманською районною державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 на 3/4 частини спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради Уманського району Черкаської області; скасувати державну реєстрацію права власності на 3/4 частини земельної ділянки, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за адресою: Черкаська область, Уманський район, Текучанська сільська рада на ім'я ОСОБА_4 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,7085 га; визнати за ним право власності на 3/4 частини вказаної земельної ділянки.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 листопада 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори 10 грудня 2014 року на ім'я ОСОБА_4, на 3/4 частини земельної ділянки площею 7,7085 га, розташованої на території Текучанської сільської ради Уманського району, після смерті ОСОБА_5

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 7,7085 га, розташованої на території Текучанської сільської ради Уманського району, після смерті ОСОБА_5, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_4 та про визнання за ОСОБА_3 права власності на 3/4 частини зазначеної земельної ділянки відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційних скаргах, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати й відмовити в задоволенні позову повністю, ОСОБА_3 судові рішення в частині відмови в задоволенні змінити та задовольнити його позов повністю.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, частково задовольнивши позовні вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2014 року на ім'я ОСОБА_4 недійсними, виходив із того, що відповідачем пропущено строк для прийняття спадщини, оскільки рішення суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини скасовано, тому у відповідача немає права на отримання спадкового майна після смерті ОСОБА_6 на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на ѕ частини земельної ділянки площею 7,7085 га, зареєстрованої в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем та про визнання за позивачем права власності на 3/4 частини зазначеної земельної ділянки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того що на час реєстрації земельної ділянки свідоцтво було чинним і реєстрація проведена правомірно. Суд дійшов висновку про те, що не може замінити органи нотаріату і визнати право власності без відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів не відповідають.

Судами встановлено, що 8 листопада 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1, а також належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,385 га та земельну ділянку площею 7,7085 га синові ОСОБА_4 - відповідачу у справі.

26 вересня 2014 року постановою державного нотаріуса Уманської районної державної нотаріальної контори Черкаської області відмовлено ОСОБА_4 у вчиненні нотаріальної дії після смерті ОСОБА_5, яка померла 7 лютого 2014 року, у зв'язку з пропуском ним шестимісячного строку для прийняття спадщини.

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року позов ОСОБА_4 до Текучанської сільської ради Уманського району Черкаської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 задоволено.

10 грудня 2014 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частину спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, наданої для ведення товарного сільського господарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради Уманського району Черкаської області.

10 грудня 2014 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину на 3/4 частини цього ж майна.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 5 березня 2015 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня

2014 року скасовано і у задоволенні позову ОСОБА_4 до Текучанської сільської ради Уманського району Черкаської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 відмовлено.

Таким чином ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на підставі скасованого рішення районного суду, яке в подальшому було скасовано в апеляційному порядку. При цьому зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги ОСОБА_3 посилався на те, що, звернувшись з заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право спадкове майно за законом після смерті ОСОБА_5 на 3/4 частини земельної ділянки площею 7,7085 га, нотаріус повідомив що не може видати таке свідоцтво без рішення суду про скасування державної реєстрації права власності, яка була проведена 10 грудня 2014 року за ОСОБА_4

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно" (5037-17) державний реєстратор, нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , починаючи з 1 січня 2013 року має доступ до Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек і використовує під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень реєстраційні дані зазначених реєстрів.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Відповідно до ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, для реального захисту права власності, недостатньо рішення суду про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, а необхідно й рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.

При цьому невирішеними залишились вимоги позивача про визнання права власності на спадкове майно, у яких позивач посилався на те, що нотаріус у видачі такого свідоцтва відмовив.

Посилання апеляційного суду про те, що до участі у справі не залучено державного реєстратора безпідставні, так як у силу Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) функції реєстратора покладені на нотаріуса, а він залучений до участі у справі.

Без належного обґрунтування залишились доводи ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину щодо 3/4 частин земельної ділянки, так як на цю спадщину до нотаріуса не звертався, спадщину не прийняв. Крім того, суди належним чином не дослідили місце проживання спадкодавця в день відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1221 ЦК України).

Зазначене неповне встановлення фактичних обставин справи впливає на правильне вирішення справи.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.