Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Закропивного О.В., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересована особа - орган опіки і піклування Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання особи недієздатною, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року,

У травні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з указаною вище заявою, посилаючись на те, що ОСОБА_5 є їх матір'ю, у якої з'явилися ознаки психічного захворювання починаючи з 2009 року. ОСОБА_5 постійно перебуває під наглядом заявників та проходить періодичне лікування. У результаті проведених оглядів та обстежень встановлено, що ОСОБА_5 страждає на важкий психічний розлад, що підтверджується довідкою від 30 квітня 2013 року № 910/1002, виданою Київською міською клінічною психоневрологічною лікарнею № 1. Також ОСОБА_5 постановлено на облік в Київському міському психоневрологічному диспансері № 3. Незважаючи на регулярне лікування, покращення психічного стану ОСОБА_5 не відбулося. Оскільки ОСОБА_5 не усвідомлює значення своїх дій та не може ними керувати, просили заяву задовольнити.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, заяву задоволено. Визнано ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, недієздатною.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву та визнаючи ОСОБА_5 недієздатною, виходив із того, що ОСОБА_5 за станом свого психічного здоров'я не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що заявники ОСОБА_3, ОСОБА_4 є доньками ОСОБА_5, 1953 рокународження.

Згідно із актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 29 жовтня 2013 року № 866 ОСОБА_5, 1953 року народження, страждає психічним захворюванням у вигляді хронічного маячного розладу з 14 вересня 2010 року і за своїм психічним станом не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суди дійшли висновку про те, що акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 29 жовтня 2013 року № 866 відповідає вимогам Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001 року № 399, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 1 березня 2002 року за № 219/6507 (z0219-02) , містить вступну, досліджувальну, мотивувальну частини і висновок, який зроблений на підставі вивчення історії хвороб ОСОБА_5 та за її участі. Акт є чинним, ніким не скасований та в судовому порядку не оскаржений.

ОСОБА_5 посилалася на те, що перебуває у неприязних стосунках із заявниками, у зв'язку із чим у даний час проживає із рідним братом за іншою адресою, а тому доводи заявників є безпідставними.

При цьому з матеріалів справи убачається, що в судовому засіданні 23 грудня 2015 року представником ОСОБА_5 було заявлено клопотання про призначення повторної експертизи, яке було відхилено судом.

За змістом положень ст. ст. 143, 144 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі, і експертиза призначається ухвалою суду.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) звернуто увагу судів на необхідність суворого додержання вимог закону при призначенні судових експертиз та використанні їх висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ст. 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її цивільної дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.

При цьому, непроведення судової-психіатричної експертизи усуває можливість встановити наявність або відсутність підстав вважати, що у ОСОБА_5 наявний психічний розлад здоров'я.

Таким чином, висновок апеляційного суду про задоволення заяви ґрунтується на припущеннях, що неприпустимо з огляду на положення ч. 4 ст. 60 ЦПК України, оскільки непроведення відповідної судово-психіатричної експертизи позбавляє можливості дійти висновку про наявність або відсутність підстав вважати, що ОСОБА_5 страждає на психічний розлад.

Разом із тим слід зазначити, що над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка (ч. 1 ст. 41 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 241 ЦПК України визначено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклувальника або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Однак при вирішенні спору суди на вказані положення уваги не звернули та не врахували, що встановлення опіки підопічним провадиться в одному провадженні з визнанням його недієздатним, прізвище особи опікуна обов'язково має бути зазначене в резолютивній частині рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.